Характеристика твору “Доктор Живаго” Пастернака Б. Л

Жанрова своєрідність роману “Доктор Живаго” полягає в тому, що це роман ліро-епічний. Перша публікація твору планувалася в журналі “Новий світ”, але вона затягувалася, і Пастернак в 1956 р. передав рукопис, над яким працював з перервами декілька десятиліть, італійському радіожурналістові. Уперше текст був опублікований в Італії в 1957 р. В СРСР роман критикували, навіть не читаючи.

Багато радянських дослідників вважали, що роман надуманий, його головний герой – доктор Юрій Андрійович Живаго – блідий, невиразний, а вірші –

невиправдана, штучна добавка. У 1957 р. Пастернаку присудили за цей твір Нобелівську премію, але уряд змусив його відмовитися. Премія була вручена його синові тільки в 1989 р.

За словами самого Пастернака, під час написання роману їм володіло почуття величезної внутрішньої свободи. Роман – духовная автобіографія самого Пастернака. У нім відбиті авторська концепція буття, представлення письменника про те, що у світі все взаємозв’язано, і доля людська пов’язана з долею людства. Тому у романі приватна доля героя покликана передати закономірності історичного розвитку і ходу життя взагалі.

Цей твір не стільки про

те, як складається доля людини, скільки роман про життя епохи в цілому.

Звідси і своєрідність образу головного героя. У радянській критиці героя оцінювали неоднозначно: відносили до категорії зайвих людей, характеризували як пустодушного і нікчемного, зіставляли з Климом Самгиным Горького.

Головний зміст роману – духовна історія людини, духовне життя доктора Живаго. Юрій Живаго – ліричний герой. Роман побудований за законами ліричного самовираження. Головне смислове навантаження несуть не замальовки подій, не життєві обставини, не вчинки героїв, а монологи, роздуми героїв, їх розмови, листи, оскільки в них зафіксований духовний досвід епохи.

За своїми якостями Юрій Живаго – геніальний діагност громадських хвороб, оскільки саме він розкриває суть моральних зламів епохи.

Особливу роль у романі має поетична символіка. Дуже часто символи є знаками долі. Наприклад, Юрко Живаго ще студентом їхав по Москві з Тонею: “Вони проїздили по Камергерському. Юрко звернув увагу на чорну свердловину, що протавала, в крижаному нарості одного з вікон.

Крізь цю свердловину просвічував вогонь свічки, що проникав на вулицю майже зі свідомістю погляду, точно полум’я підглядало за тими, що їдуть і когось очікувало. “Свічка горіла на столі. Свічка горіла…

” – шепотів Юрко про себе почало чогось смутного, що не оформився, в надії, що продовження прийде само собою, без примусу. Воно не приходило” . Але воно прийшло, і дійсно “само собою”, коли свічка, що явилася йому в чужому вікні, “переселилася” до його власної кімнати.

Свічка – символ любові, заметіль – образ вихрової революційної епохи. Революція усвідомлюється як неминучість, вир подій, антигуманних по суті, які герой не хоче і не може прийняти. Символічно значиме і прізвище головного героя : вона пов’язана з молитвою.

Герой сприймає життя в її течії і оновленні. Він відбиває авторське розуміння подій : історія подібна до життя рослин, зростання яких не можна помітити, але він здійснюється щомиті, і тому усі повороти історії природні і закономірні, як і етапи життя рослини. Творіння історії не закінчилося, воно здійснюється кожна мить, і кожна людина творить історію.

У переплетенні доль головних героїв роману, навіть в інтимних деталях, автор підкреслює залучення людини до створення історії, ліплення світу.

Про це говорить і Лара, намагаючись відповісти на питання, чому вони люблять один одного . У зустрічах головних героїв відкривається те, що визначило зверху. І ідея зв’язку вищого, що визначило, людини і історії являється у романі однієї з головних.

Морально-філософська ідеологія пов’язана з антагонізмом образів Юрія Живаго і Стрельникова . Позиція Живаго – життєва пасивність, філософсько-споглядальне відношення до життя. Стрельников, навпаки, активний, прагне перетворити дійсність, не замислюючись про засоби. Для нього характерне інше розуміння моральності.

Він переконаний: неможливо в трагічний, переломний момент жити в умовах штучного раю, коли оточення живе в муках, і не намагатися переробити це.

Але для нього окреме людське життя нічого не коштує, тому він руйнує життя, а не сприяє її творчому перетворенню. Позиція Живаго є вслухування в історичні події, спроба зрозуміти прихований зміст епохи. Причину лих він бачить в громадянській війні, з якої і розпочалася трагедія, самовинищення, зневага моральними законами, насильство.

Тому одна з центральних тем – тема особистої відповідальності за минуле і сьогодення, тема руйнування і затвердження життя.

Герой – людина, що належить до світу культури. Він усвідомлює, що існують епохи, що перетворюють людину на піщинку, і тому свідомо відмовляється від участі в історії, створює свій світ, свого роду оазис, де панують істинні цінності людського буття : любов, свобода духу, культура. Символічна смерть головного героя від задухи .

За декілька днів до смерті він ставить собі діагноз: душу і нерви не “можна без кінця насилувати безкарно”, пояснює причину хвороби : “від величезної більшості з нас вимагають постійного, в систему зведеного криводушия. Не можна без наслідків для здоров’я день у день проявляти себе осоружно тому, що відчуваєш : розпинатися перед тим, чого не любиш, радіти тому, що приносить тобі нещастя”. Втративши і Лары, і Антоніни, герой втрачає душу, а це призводить до смерті фізичної.

Вірші Юрія Живаго – смисловий підсумок твору, його мета. А сам роман показує, як народжуються і живуть вірші. Прозаїчні і поетичні частини роману пов’язані: можна зрозуміти, в який життєвий момент народилося те або інший вірш.

Роман Пастернака – проповідь не богословських основ, а живого християнства, необхідного для продовження духовного життя і розвитку моральної свідомості людей. Духовні завоювання давалися ціною історичних трагедій і недоступних розумному розумінню жертв. Творчо обдарований, Юрій Андрійович Живаго в силу свого таланту знає: “єдине, що в нашій владі, це зуміти не спотворити голосу життя, звучного в нас”.

Поступово він втрачає можливість улюбленої натхненно-продуктивної, самостійної діяльності.

Його друзі і однолітки пристосовуються, змінюються і гордяться тим, що їм вдається зберегти зовнішню інтелігентність і встояти. А він поступово опускається, страждає, докоряючи собі у безвіллі, хворіє і рано помирає. Для оточення він даремно розтратився, позбавлений волі, “суспільно зайва” людина. “Не видався, – говорить про нього двірник Маркел. – Скільки на тебе грошей винищили!

Вчився, вчився, а праці прахом пішли”.

Він же, не кривлячи душею і не втрачаючи ясності художнього сприйняття дійсності, вимушений бачити страшну ціну душевного збочення, яку платять його поневолені сучасники. Саме у цьому сенсі слід розуміти фразу: “Дорогі друзі, о, як безнадійно ординарні ви і круг, який ви представляєте, і блиск і мистецтво ваших улюблених імен і авторитетів. Єдино живе і яскраве у вас, це те, що ви жили в одно час зі мною і мене знали”, подумки обернену їм в 1929 р. до Дудорову і Гордона.

Ця точна констатація різниці між творчо вільним художником і людиною, яка, втративши свободу, ідеалізує свою неволю, викликала свого часу образу багатьох і значною мірою зумовила заборону, накладену на друкування роману.

Російська революція завжди була у свідомості Пастернака головною подією століття, експериментальною перевіркою соціальних теорій минулого. На своєму початку вона бачилася йому відплатою суспільству за збочення здатності любити, захоплюватися Божим задумом, плідно і самостійно в нім брати участь. У ліричному сюжетному плані це зводиться до стосунків Юрія Живаго, Лариси Федорівни Антиповой і Павла Антипова-Стрельникова.

Юрій Андрійович підкоряється любові як вищому початку, для нього це прагнення зробити людину щасливою, нічого йому не нав’язуючи, розплачуючись за це ціною власних втрат і поневірянь. Його уявна безмовність – наслідок тверезої оцінки. Як художник, свідок, дослідник, нарешті, лікар, він може правильно поставити діагноз і вилікувати – допомогти, якщо це можливо, життю впоратися з хворобою.

Його творча воля – талант – робить його нездібним до насильства.

Його зупиняє перспектива насильства над життям, яке, незалежно від мети, веде до збочення і загибелі. Хоча Комаровский винен не лише в покаліченій долі Лары, але і в його власному розоренні і сирітстві, Живаго втрачає здатність відстоювати кохану, тільки вона по своїй волі встає на сторону чужої сили, що підпорядковує. Чоловік Лары Антипов у владі обурення і ревнощів підкоряється благородній героїчній ідеї.

Він кидає улюблену дружину і дочку, щоб захищати їх у світову війну, а потім – завойовувати в громадянську.

Але романтично сприйнята ідея соціальної справедливості, якій він беззавітно і, як наслідок, усе більш нелюдяно служить, зраджує його самого і призводить до самогубства як єдиному засобу уникнути тяжкого насильницького кінця.




Характеристика твору “Доктор Живаго” Пастернака Б. Л
власне висловлювання на тему мода