Головна ⇒ 📁Твори на вільні теми ⇒ Характеристика образа Фігаро в комедіях Бомарше П

Характеристика образа Фігаро в комедіях Бомарше П

Фігаро – за словами автора, “найбільш тямуща людина своїх націй”, протягом дії раз за разом справами доказивающий улюблену думку Бомарше, що доля особистості визначається не силою обставин, що заважають її повноцінному здійсненню, а виходить, щастю, але силою її опору кепським обставинам, становим обмеженням і владі забобону. Представник третього стану, до якого Бомарше й на вершині своєї кар’єри з гордістю зараховував себе, Ф. наділений кращими, в авторському розумінні, рисами людей цього кола: винятковою спритністю, гумором і повсякчасним

оптимізмом, недекларативним, нетвердим почуттям свого людського достоїнства й повагою до власності, але не до привілеїв і прав, даруемим просто приналежністю до аристократії. Ніколи йому не тверезість, що змінює, погляду вкупі з гострослів’ям і бездоганним розумінням людської природи стають для Ф. порукою успіху навіть у ситуаціях, що грубо нагадують об нього соціального ущемлення Беручи гору над Альмавивой, що посягнули на честь його нареченої, Ф. проявляє більше, ніж віртуозну винахідливість: він виграє сутичку, знаючи, що ставкою в ній є права рядової людини.

Тому у Ф. є підстави заявити, що він “краще

своєї репутації” слуги, якого вільний принизити кожний, кому від народження належить звучний титул.

Навряд чи відшукаються вельможі, які “можуть сказати про себе те ж саме”. Єдиний з персонажів трилогії, Ф. перетерплює протягом дій не мниму, а досить повчальну еволюцію, під кінець уже мало нагадуючи брадобрея, що демонстрував чудеса вигадки, коли допомагав Альмавиве облапошить підозрілого Бартоло, і діяв з нахабністю, що вибачається лише його веселою вдачею. Вірний своїй ідеї, що “без гострих положень, безупинно народжуваних социальною ворожнечею, не можна досягти на сцені ні високої патетики, ні глибокої повчальності” , Бомарше провів героя через випробування суспільними встановленнями, що представляють собою, у думці просвітителів, релікт дикого середньовічного варварства. Приборкавши графську примху завдяки своїй безжурній натурі, що з’єднується з відточеним розумом, Ф. , однак, не може просто зрадити забуттю пережитий їм “божевільний день” свого весілля.

Фінальний монолог Ф. , що є кульмінацією всієї трилогії, вимовляє вже не лукавий і безтурботний цирюльник, у якого життєлюбство вирує, а свого роду філософ, убраний правом і обов’язком сформулювати головні ідеали людей свого стану, багато в чому ідентичні ідеалам Освіти

(1 оценок, среднее: 5,00 из 5)