Взаємозв’язок образів Жюли Карагиной і Марьи Болконской

Старий граф Безвухої умер. Князь Василь не встиг знищити його заповіт на користь Пьера й взяти всю спадщину Безухова собі. Пьер нічого не зрозумів в історії із заповітом – він думав про іншому. У цьому стані нерозуміння Толстой залишає його й переносить нас у будинок іншого єкатерининського вельможі, останнього, що остались у живих, – генерал-аншефа князя Миколи Андрійовича Болконского.

Про долю Пьера ми довідаємося в цьому будинку – з листа, написаного Жюли Карагиной, тією самою гостею-панянкою, що приїжджала до Ростовим у день

іменин. Жюли горює, проводжаючи па війну своїх; братів, і пише про це подрузі – князівні Марье Болконской, а старий князь Микола Андрійович, вручаючи дочки лист, попереджає:

“- Ще два листи пропущу, а третє прочитаю… боюся, багато дурниці пишете. Третє прочитаю”. И лист Жюли, і відповідь князівни Марьи написані по-французькому, тому, не заглиблюючись у переклад, ми якось прослизаємо мимо, а жаль – так ясно видні в цих листах обидві дівчини: щиро нещира Жюли, кожне слово якої начебто продиктовано Ганною Павлівною Шерер і перевірено княгинею Друбецкой, і чиста, розумна, природна в кожному слові князівна Марья.

У

листі Жюли є два повідомлення, дуже важливі для обох подруг: одне – про передбачуваний сватовстве Анато-Ля Курагина до князівни Марье, і інше – довге, мрячний і ніжне – про “молодого Миколі Ростові”, тому що, на думку Жюли, між нею й Миколою були відносини, що служили “одною із самих сладостних отрад” її “бедного серця, що уже так багато страждало”. І адже сама вірить, бедняжка, тому, що пише! Микола, улещений увагою Жюли й не менш улещений ревнощами Соні, дійсно посміхався у відповідь на закличні посмішки Жюли, а вона виростила у своїй уяві “настільки поетичні й настільки чисті відносини…” Не квапитеся засуджувати її – немає такої дівчини, що не будувала б повітряних замків на такій же хибкій основі; нічого в цьому немає худого – таке властивість молодості.

Й князівна Марья не засуджує Жюли: “Чому приписуєте ви мені строгий погляд, коли говорите про вашу схильність до парубка? Щодо цього я строга тільки до себе…”

Усе дівчини, що читають “Війну й мир”, завжди закохані в Наташу, усім хочеться бути, як вона, всі_льсххг= ве§я-надеждои ~что хоч частка Наташй~есть у них, – і це правда, звичайно, є; у кожній молодій, що жадає житті, любові й щастя дівчині живе Наташа Ростова. Ніхто не хоче бути, як князівна Марья, з її некрасивістю й важкою ходою, з її добротою й смиренністю, з її жалістю до людей. Але в кожній дівчині є, неодмінно повинна бути й князівна Марья, без цього вона перетвориться в елен.

Князівна Марья, з її непевністю в собі, з її таємним переконанням, що любов прийде до кого завгодно, тільки не до неї, із глибоко схованою мрією про любов, про НЬОГО…

Вона пише, що шлюб є “божественне встановлення, якому потрібно підкорятися”, – вона так думає, але в глибині душі мріє не про божественне встановлення, а про земну любов, сім’ю, дитину – і звідки їй знати зараз, що Микола Ростов, чий відхід в армію сьогодні оплакує Жюли, стане батьком її дітей, її улюбленим.

От дивно: листа дівчин дуже схожі одне на інше. Здавалося б, та ж піднесена мова, ті ж поетичні фрази. Але в листі Жюли – балаканина, легкодумство, плітки; у листі князівни Марьи – ніякої суєтності: щиросердечна чистота, спокій і розум. Навіть про війну, у якій обидві нічого не розуміють , – навіть про війну Жюли пише не своїми словами, а тими, якими говорять у вітальнях: “Дай боже, щоб корсиканське чудовисько, що обурює спокій Європи, було низвергнуто ангелом, якого всемогутній… поставив над нами володарем…” Князівна Марья з усією своєю вірою не згадує ні чудовиськ, ні ангелів; вона знає, що тут, з селу, “відгомони війни чутні й дають себе важко почувати”.

Вона бачила рекрутський набір і вражена горем матерів, дружин і дітей; вона своє думає: “людство забуло закони свого божественного рятівника, що вчив нас любові й прощенню образ… воно думає головне достоїнство своє в мистецтві вбивати один одного”.

Вона розумна, князівна Марья. І, крім того, вона дочка свого батька й сестра свого брата. Князівна Марья помиляється в Жюли, як Пьер помилився в Борисі, і ще раніше – Андрій у своїй дружині, і пізніше – Наташа в Анатолеві… Вона молода й недосвідчена, занадто вірить людям і не зауважує внутрішньої фальші гарних слів Жюли, але почуття власного достоїнства не дозволить їй схитрувати, умолчать, не заступитися за людину, який вона поважає.

Жюли пише про Пьере: “Головна новина, що займає всю Москву, – смерть старого графа Безухова і його спадщина. Уявіть собі, три князівни одержали якусь малість, князь Василь нічого, а Пьер – спадкоємець усього й, поверх того, визнаний законним сином і тому графом З-Ховим… я бавлюся спостереженнями над зміною тону маменек, у яких є дочки-наречених, і самих панянок у відношенні до цього пана, що завжди здавався мені дуже незначним”.

Князівна Марья відповідає: “Я не можу розділяти вашої думки про Пьере, якого знала ще дитиною. Мені здавалося, що в нього було завжди прекрасне серце, а ця та якість, що я найбільше ціную в людях. Що стосується до його спадщини й до ролі, що грав у цьому князь Ва” силий, те це дуже сумно для обох…

Я жалую князя Василя й ще більше Пьера. Настільки молодому бути обтяженим таким величезним станом, – через скільки спокус треба буде пройти йому!”

Може бути, навіть князь Андрій, розумний і дорослий друг Пьера, не зрозумів так чітко й з таким болем, яку небезпеку таїть у собі обрушилося на Пьера багатство, – це зрозуміла самотня, замкнена в селі князівна Марья, тому що її батьки й брат, її самітність і, може бути, тяжкі уроки математики навчили неї думати, а думає вона не тільки про себе.

Так що ж загального між нею й Жюли? Звичайно, нічого, крім дитячих спогадів і розлуки, що ще підігріває колишню дружбу. По-різному зложаться долі подруг, але вже зараз нам ясно те, чого обидві вони не розуміють: ці дві дівчини – чужі один одному, тому що Жюли, як усе у світлі, як маленька княгиня Болконская, задоволена собою.

Князівна Марья вміє судити себе, стримувати й ламати себе іноді, у собі шукати причини своїх невдач – її серце готове до всіх почуттів, які дано випробувати людині, – і вона випробує їх, на відміну від Жюли.




Взаємозв’язок образів Жюли Карагиной і Марьи Болконской


як нагідка пережила зиму
Взаємозв’язок образів Жюли Карагиной і Марьи Болконской