Втілення рис постмодернізму у новелі М. Павича “Дамаснін”

Новела “Дамаскін” входить до збірки оповідань “Скляний равлик”, виданої 1998 року. Вона має цікаву помітку щодо призначення: новела для комп’ютера та теслярського циркуля. Для постмодерністського твору характерним є незбіг або принаймні неповний збіг назви й головної думки твору.

Для новели “Дамаскін” це також характерно. З людиною, яку звали Дамаскін, читач зустрічається лише у другому розділі “Обід”. Однак і перша частина “Зодчі” пов’язана з цією розповід­дю. Щоправда, цей зв’язок не тільки й не. завжди

зовнішньо конкретний. Йшло­ся про XVІІІ століття – час, котрий дав світові найбільше відкриттів, чи не най­більше геніїв науки й культури.

Тоді 800 Йованів прийшли на землі слов’янські, аби побудувати нові будинки й храми. На їхньому прапорі був зображений тесляр­ський циркуль. З одного боку, звичайний інструмент, а з іншого, як переконаємо­ся, своєрідний символ виміру шляху, відстаней людського життя, а може, й напря­мів.

Можливі варіанти, як це характерне для постмодерністського твору. У розділі “Обід” розповідається саме про те, як один із шляхетних панів – Ніколич фон Рудна – вирішив запросити

двох зодчих для побудування будинку й храму, адже мав юну дочку Атіллію, яку мріяв видати заміж як годиться, придбавши для неї ма­єток і побудувавши все необхідне. Але на цьому побутовість розповіді ніби закінчу­ється. Адже фігури зодчих символічні. Іоанн Дамаскін, названий так на честь того, хто будував у людських душах, умів гарно будувати будинки, а Іоанн Лествичник названий на честь того, що будував драбину до неба. Йому добре вдаватися хра ми. І обидва погодилися будувати там, де дме лише один вітер.

Цікавою є розмова, що відбулася між Атіллією й Дамаскіним. Запросивши його до своєї кімнати, де посередині стояв великий рояль, а в кріслі дрімав хорт, вона затрата йому, а тоді розповіла, що не грає, а просто музикою поливає квіти під вікном. У неї було своє відчуття світу. Розуміючи, що серцем усього є любов, вона сказала Дамаскіну, що знає: щось володіє даром любити нас, а щось – ні: музика, пісня, будинки, книги Дім, вважата вона, – це листування будівника з пожильцями. Воно може бути ді­ловим, може бути схожим на листування господаря з невільником чи полоненого з його наглядачем.

Вона забажала, аби Дамаскін побудував для неї палац, схожий на любовні листи. Адже кохати треба вчитися, щоразу крадучи в себе час на лю­бов. Цей текст передував першому перехрестю.

Що таке перехрестя? Це те місце тексту, де автор, який сподівається на нелінійне прочитання тексту, вперше про­понує читачеві вибрати, яку главу читати спочатку – “Третій храм” чи “Палац”. Це характерна риса постмодернізму – можливість варіантів як прочитання, так і сприйняття, асоціацій, співтворчості. Розділ “Третій храм” називається так через те, що Іоанн Лествичник запропонував три креслення храму: зелений зі самшиту, що буде посаджений під вікнами й тягнутиметься до сонця так само, як мурова­ний кам’яний храм жовтого креслення. А от про фіолетове креслення спочатку не говориться нічого.

Але це був храм духовного. Адже коли Ніколич у чомусь десь завинив, саме фіолетовий храм спричинив те, що перестав рости самшит і будува­тися кам’яний храм. Дамаскін указав, що саме фіолетовий храм зодчий будує на небі. Так світ речей, світ людини і світ духовного, божественного сплелися в лю­дині, яка має звіряти свої вчинки з совістю, спокутувати, вимолювати прощення, якщо винна.

Без цього нічого не побудуєш. Чи не задля цієї думки писався твір?

Храм був недобудований, як і палац, через нерозуміння Ніколичем внутрішніх рушійних сил усього, що відбувалося. Ате для його дочки Атіллії це було під силу. Вона вміла бачити й розуміти тонше. Втративши обох зодчих, вона опинилася пе­ред загадкою, а читач на другому перехресті. Ні про що не здогадуючись, він має вибрати, який розділ буде кінцівкою – “їдальня” чи “Спальня”.

Повторюваність, історичні й літературні алюзії, так само як національні риси ментальності, – це все особливості постмодернізму, втілені в новелі “Дамаскін”. Двозначність, дво – плановість, яка дозволяє сприймати текст чи як послідовність зовнішніх дій ге­роїв, чи як сукупність дій та ідей, інтелектуального наповнення, – це теж риса постмодернізму в новелі. Та й мотив подорожі, у якій алегорія пошуків свого шля­ху, – теж одна з характерних рис постмодернізму.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)

Втілення рис постмодернізму у новелі М. Павича “Дамаснін”


леся українка одержима дуже скорочено
Втілення рис постмодернізму у новелі М. Павича “Дамаснін”