“Всім серцем любіть Україну свою – і вічні ми будемо з нею” (ІII варіант)

“Люби свій край, всю душу солов’їну і серця жар йому віддай”, – написавши колись ці слова, Володимир Сосюра вже ніколи не відступався від них. Вони стали девізом його життя і творчості.
Поет палко любив свій рідний край. Віддавав себе всього Україні, а натомість брав у рідної землі натхнення й віру, мужність, міць та силу, щоб творити “пісні солов’їні” задля неї самої.
Володимир Сосюра любив Батьківщину “всім серцем своїм”, а своїми справами він не раз доводив відданість їй. Все творче життя поет присвятив рідному

народові, розвитку його культури.
Почуття відданості рідній землі у Сосюри особливо ніжне і водночас тривожне:
Є любов до сестри, і до матері, і до дружини,
Є багато любовій, та найдужча й найвища з усіх,
Непогасна, як вічність, до тебе – моя Україно,
Що зростила мене в голубому розгоні доріг…
Саме ця любов давала поетові сили стверджувати, що “всю по каплі кров за свою вітчизну я віддать готов”. Саме ця любов у 1944 році, в час, коли українські землі було визволено і на небі з’явилося довгоочікуване сонце, в радісну мить перемоги і загальнолюдського щастя, створила поезію “Любіть Україну”.
Цей вірш ішов тернистим шляхом до людських сердець. Він, палкий і променистий, сповнений високих патріотичних-почуттів, як своєрідний національний гімн, пройшовся по всіх серцях і душах української молоді. Ця поезія має форму послання. Поет, ніби заглядаючи в очі, в душу, одночасно звертається до кожного зокрема і до всього українського народу взагалі:
Любіть Україну, як сонце любіть,
Як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
Любіть у годину негоди!
Володимир Сосюра змальовує Україну в зірках, у вербах, у квітці, в пташині, у хвилях Дніпра, у тому вічному, що прийшло до нас крізь віки. Поет так майстерно зумів зобразити “вишневу Україну”, що її образ, привабливий та яскравий, сам вимальовується перед очима читача. В поезії автор говорить, що тільки тоді ми будемо вічними, коли всім серцем полюбимо Вітчизну. Так, імена тих, хто любив рідну землю не тільки в “радості мить”, а й “у годину негоди”, знають, люблять, поважають сьогодні, не забудуть і в майбутньому. Бо саме ті, хто звався Тарасом Шевченком, Лесею Українкою, Іваном Франком, зберегли українську мову, пісню, думу, культуру, красу національних святинь, а головне – рідну матір – Україну, її красу і велич. Зберігалася вона для нас з вірою в її безсмертя. Так будьмо ж гідними України!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)


“Всім серцем любіть Україну свою – і вічні ми будемо з нею” (ІII варіант)


жбан меду казка
“Всім серцем любіть Україну свою – і вічні ми будемо з нею” (ІII варіант)