Головна ⇒ 📁Довідник з української культури ⇒ ВОВК (ВОЛКОВ) ФЕДІР

ВОВК (ВОЛКОВ) ФЕДІР

ВОВК (ВОЛКОВ) ФЕДІР (псевд. – Кондратович Ф., Сірко Ф., Яструбець та ін.; 17.03.1847, с. Крячківка, тепер Пирятинського р-ну Полтавської обл. – 30.06.1918, м. Жлобин, тепер Гомельської обл., Білорусь) – антрополог, етнограф, археолог, фольклорист, публіцист, громадський діяч, видавець.

Походив із старовинного козацького роду. Після закінчення Ніжинської гімназії (1865) навчався у Новоросійському (Одеса) і Київському університетах. В студентські роки, вивчаючи в основному природничі науки, під впливом професорів М. Драгоманова й В. Антоновича захопився

археологією, етнографією та історією культури. Водночас активно включився в діяльність київської “Громади”. У 1874 -1876 рр. працював у канцелярії Київської контрольної палати, був одним із засновників і дійсним членом Південно-Західного відділу Російського географічного товариства. Брав участь в організації й проведенні III Археологічного з’їзду (Київ, 1874), на якому виступив із доповіддю про особливості української народної вишивки та орнаменту.

1876 р. відряджений громадівцями до Женеви на допомогу М. Драгоманову для видання часопису “Громада”. Організував друкарні у Відні, Женеві, видавав і переправляв

через російський кордон нелегальну літературу. Брав участь у віщанні “Кобзаря” (Прага, 1878; Женева, 1878), куди включив заборонені царською цензурою твори. Важливе історико-літературне значення має стаття Ф. Вовка “Т. Г. Шевченко і його думки про громадське життя” (1879), в якій розкривається світова велич творчості Кобзаря.

Внаслідок політичного переслідування царизмом у 1879 р. опинився в еміграції. Перебував у Болгарії, Румунії, Швейцарії, Франції. У різних країнах виходили друком праці Ф. Вовка з етнографії і фольклору: “Задунайская Сечь по местным воспоминаниям и рассказам” (1883), “Русские колонии в Добрудже (историко-этнографический очерк)” (1899), “Весільні обряди в слов’янських народів” (1890- 1894; болгарською мовою), “Братання на Україні” (1892) та ін. Світове визнання вченому принесла праця “Шлюбний ритуал і обряди на Україні” (1891-1892, французькою мовою; 1927, українською мовою).

В еміграції продовжував досліджувати українську антропологію, етнологію, передісторію українського народу. У європейській періодиці пропагував здобутки української науки й культури.

1899 р. Ф. Вовка обрано дійсним членом Наукового товариства ім. Шевченка у Львові. З 1906 р. очолював Етнографічну комісію філологічної секції Товариства. Засновник і офіційний редактор 1, 3 і 6 томів першого українського періодичного етнографічного видання “Матеріали до українсько-російської етнології” (1899 – 1929).

Наприкінці 1905 р. переїхав з Парижа до Петербурга, викладав у Петербурзькому університеті. Став одним із засновників етнографічного відділу Російського музею, водночас провадив велику роботу щодо створення його української частини, організовував наукові експедиції в Україну. Брав активну участь у виданні першої української енциклопедії в Петербурзі. У зв’язку з воєнними труднощами вийшло лише два томи цього видання під назвою “Украинский народ в его прошлом и настоящем” (1916). Тут побачили світ дві узагальнюючі праці Ф. Вовка “Этнографические особенности украинского народа” і “Антропологические особенности украинского народа”, в яких учений на високому науковому рівні обгрунтував етнографічні та антропологічні особливості українців, вказав на їхні відмінності від інших народів, зокрема і слов’янських. За ці дослідження автор одержав Велику золоту медаль Російського географічного товариства. 28 грудня 1917 р. Рада Петроградського університету присудила Ф. Вовку вчений ступінь доктора географії та антропології honoris causa, а згодом його обрали професором Київського університету по кафедрі географії та антропології і запросили взяти участь у створенні Української академії наук. Але по дорозі в Україну він захворів і помер.

Літ.: Стельмах Г., Приходько М. Ф. К. Вовк // Укр. іст. журн. 1967. № 3; Франко А., Франко О. Невгамовний Федір Вовк // Слово і час. 1997. № 8.

С. Денисюк