Головна ⇒ 📁Твори з зарубіжної літератури ⇒ Визначте особливості романтизму як художнього напряму, його витоки та естетичні принципи. Специфіка романтичного світосприйняття. Основні течії в романтизмі

Визначте особливості романтизму як художнього напряму, його витоки та естетичні принципи. Специфіка романтичного світосприйняття. Основні течії в романтизмі

Визначте особливості романтизму як художнього напряму, його витоки та естетичні принципи. Специфіка романтичного світосприйняття. Основні течії в романтизмі.

Романтизм (фр. romantisme) – ідейний і художній рух у європейській і американській культурі кінця XVIII – першої половини XIX ст.. Романтизм виявив себе у всіх видах мистецтва, у філософії і гуманітарних науках. Романтизм виникло як протиставлення раціоналізму і бездуховності суспільства, естетиці класицизму і філософії Освіти. В основі романтичного ідеалу – воля творчої особистості,

культ сильних пристрастей, інтерес до національної культури і фольклору, тяга до минулого, до далеких країн. Характерна риса романтичного світогляду – гострий розлад між ідеалом і гнітючою реальністю. Романтики шукали взаємопроникнення і синтезу мистецтв, злиття видів і жанрів мистецтва.
У пластичних мистецтвах романтизм найбільше яскраво проявився в живописі і графіку і практично не торкнувся архітектури, уплинувши тільки на садово-паркове мистецтво й архітектуру малих форм, що відбила екзотичні мотиви.
Представницька школа романтичного мистецтва склалася у Франції. Живописці Т. Жерико, Э. Делакруа

знову відкрили вільну динамічну композицію і яскравий насичений колорит. Вони писали людей героїчних у моменти напруги їхньої духовної і фізичної сил, коли вони протистояли природним чи соціальним стихіям. У творчості романтиків у відомій мері ще збереглися стильові основи класицизму, але при цьому одержала велику волю індивідуальна манера художника.
Романтизм мав свої відмінні риси і різноманітні форми в мистецтві Німеччини, Австрії, Англії й інших країн. Наприклад, у творчості англійців У. Блейка й У. Тернера проявилися риси романтичної фантастики, спрямовані на пошук нових виразних рис.
У Росії романтизм значним образом уплинув на розвиток портретного і пейзажного живопису. У портреті головним стало виявлення яскравих характерів, напруги духовного життя, скороминущих виражень почуттів, а в пейзажі – замилування міццю природи і натхнення її. Ці риси відбилися у творчості видатних художників О. Кипренского, К. Брюллова, С. Щедріна, И. Айвазовского, А. Іванова.
В образотворчому мистецтві для романтизму було характерне розкріпачення від академічних канонів: ліризм, героїчна піднесеність, емоційність, прагнення до кульмінаційних, драматичних моментів.

Ознаки романтичного твору: у романтичному творі немає дистанції між героєм і автором; автор не засуджує героя, навіть якщо щиро зображує його духовне падіння, із сюжету зрозуміло, що герой не винний – винні обставини, що склалися. Сюжет такого твору, як правило, романтичний. У романтиків особливе ставлення до природи, їм до душі бурі, грози, катаклізми. Особливістю романтичного мистецтва є перевага в ньому суб’єктивно-ліричного моменту. Зображення переживань героя, ставлення героя до життя для романтика важливіше за зображення самого життя. З усіх видів мистецтва романтики віддавали перевагу насамперед музиці, оскільки через неї багатогранніше та повніше можна виявити внутрішній світ людини.

Романтичний герой – це індивідуаліст, людина, яка пройшла у своєму розвитку дві стадії: до зіткнення з похмурою реальністю вона прагне подвигу та має бажання перебудувати світ; зіткнувшись з реальністю, герой усе ще вважає цей світ похмурим, нікчемним та підлим, стає циніком та песимістом. Зрозумівши, що світ змінити не можна, герой більше не прагне подвигу, зате все одно щоразу наражається на небезпеку.

Характерні ознаки романтизму

1) Заперечення раціоналізму, що панував у добу Просвітництва, культ почуттів людини.

2) Увага до особистості, її індивідуальних рис.

3) Провідні мотиви – самотність, світова скорбота (національна туга) та романтичний бунт і нескореність.

4) І сторизм творів і захоплення фольклором.

Найвидатніші представники мистецтва романтизму

В Англії – Дж. Байрон, Дж. Кітс, П. Б. Шеллі;у Німеччині – Е. Гофман, Г. Гейне, Новаліс;у Франції – А. Мюссе, Ж. Санд, В. Гюго;у США – Е. По, Дж. Ф. Купер, Г. Мелвілл;у Польщі – А. Міцкевич, Ю. Словацький; в Угорщині – Ш. Петефі;в Росії – О. Пушкін, М. Лермонтов, М. Гоголь.

Течії романтизму

Народно-фольклорна (початок XIX ст.) – течія, орієнтована на фольклор і народнопоетичне художнє мислення. Спершу вона проявилася в Англії, у “Ліричних баладах” У. Вордсворта, перше видання яких з’явилося в 1798 р. В Німеччині вона була стверджена гейдельберзькою школою романтиків, потім набула поширення в інших європейських літературах, особливо у слов’янському світі. Особливості:

– не тільки збирали народну поезію й черпали з неї мотиви, образи, барви, а й знаходили в ній архетипи своєї творчості, дотримувалися принципів і структур народнопоетичного мислення;

– їх приваблювала простота поетичного вислову, емоційна наснаженість і мелодійність народної поезії;

– не сприймали буржуазну цивілізацію, прагнули знайти опору в протистоянні їй у народному житті, свідомості, мистецтві.

“Байронічна” (Дж Байрон, Г. Гейне, А. Міцкевич, О. Пушкін, М. Лермонтов та ін.), бо завершене втілення вона отримала у творчості Байрона. Особливості:

-серцевину течії складала ментально-емоційна установка, котру можна визначити як “ідеалізацію заперечення”;

-розчарування і меланхолія, депресія, “світова скорбота” – ці “негативні емоції” набули абсолютної художньої цінності, стали провідними ліричними мотивами, що визначали емоційну тональність творів;

-культ духовного й душевного страждання, без якого не мислили повноцінну людську особистість;

-гостре протиставлення мрії і життя, ідеалу й дійсності;

-контраст, антитеза – головні елементи художнього твору.

Гротескно-фантастична, яку ще називали “гофманіеською”, за іменем її найвідомішого представника. Основна риса: перенесення романтичної фантасмагорії до сфери повсякденного життя, побуту, їх своєрідне переплетіння, внаслідок чого убога сучасна дійсність поставала у примхливому гротескно-фантастичному висвітленні, розкриваючи при цьому непривабливу сутність. До цієї течії можна віднести пізній готичний роман, у певних аспектах творчість Е. По, Гоголя “петербурзьких повістей”.

Утопічна течія. Набула значного розвитку в літературі 30-40-х років XIX ст., проявляючись у творах В. Гюго, Жорж Санд, Г. Гейне, Е. Сю, Е. Джонса та ін.

Особливості:

– перенесення акценту з критики і заперечення на пошуки “ідеальної правди”, на ствердження позитивних тенденцій і цінностей життя;

– проповідування оптимістичного погляду на життя і його перспективи;

– виступ проти “індивідуалізму сучасної людини” і протиставлення йому героїв, сповнених любові до людей і готовності до самопожертви;

– вираженння оптимістичної надії і пророцтва, стверджування ідеальної правди;

– широке використання риторичних засобів.

-> “Вольтерівська” течія, яка зосередилася цілковито на історичній тематиці, на розробці жанру історичного роману, історичної поеми і драми. Модель жанру історичного роману була створена В. Скоттом. Ця течія в певних аспектах стала переходом до реалізму.

(1 оценок, среднее: 5,00 из 5)