ВІТЕЗСЛАВ НЕЗВАЛ

ВІТЕЗСЛАВ НЕЗВАЛ

(1900-1958)

Творче життя чеського поета Вітезслава Незвала було безперервним пошуком. “Щохвилинно потрібно винаходити”,- стверджував він. У 1923 роді Незвал (разом із Карелом Тейге) “винаходить” поетизм, у 1934 році він організовує групу чеських сюрреалістів, потім звертається до класичних поетичних жанрів і врешті-решт стає поборником соціалістичного реалізму. Але захоплюючись “ізмами” свого бурхливого часу, а інколи й вигадуючи нові, поет Незвал завжди був ширший за будь-який напрям. Був поетом. “Не будемо

вимагати від поезії нічого, крім людини з усією різноманітністю її рис”,- закликав він.

Уже перша поетична книга Незвала “Міст” (1922) виявила особливість його світосприйняття. Поет казав, що в нього наче дві пари очей: його цікавлять і реальна дійсність, і “все незвичайне, таємниче”. Творча фантазія переплавляє живі враження від дійсності в поетичний світ, в якому співіснують справжнє і фан-тастичне. Ліричний герой Незвала – мандрівник, подорожанин. Він прагне побачити життя в усіх його проявах.

Поема “Дивовижний чарівник” (1922) посідає особливе місце в творчості Незвала. Історія її героя

обрамлена розповіддю про вечірню прогулянку поета, який розмірковує про майбутнє Європи і, віддаючись грі своєї уяви, стає свідком народження дивовижного чарівника.

Герой поеми – чарівник, революціонер, трудівник. Його предки – квітка, легкий фонтан, тихі підземні печери, сутінки шахт за центром землі, глибокі кри-ниці, місяць на діамантовому небі. Дивовижний чарівник – породження всього світу, нібито розрізаного вертикально. Він був візником у Мадриді, офіціантом у Лондоні. Він згадує про паризьких красунь та холод петербурзьких в’язниць. У четвертій пісні він бере участь у революції, а в п’ятій поринає в кохання. Праця в шпиталі примусила чарівника побачити, яке крихке людське життя, почути крик небіжчиків: “Повернення немає”. Герой розуміє: “Якщо хочеш продовжити життя – у щось міцне перевтілюйся”. І починаються перетворення чарівника – його повернення до предків, у глибину землі. Останнє перевтілення – фонтан, здатний втамувати спрагу старого, що помирає, і жінки, яка народжує дитину. Народженням нової людини – “всесвіту, обмеженого шкірою”,- закінчується поема. Коло замикається: народження – мандрівка – революція – кохання – смерть – перетворення – народження.

Незвал розглядає життя у його нероздільності. Універсальна проблематика поеми (життя, смерть, революція, кохання, мистецтво, нова людина, майбутнє Європи, доля чеського народу) розкривається яскравими, фантастичними образами і картинами. їх строкатість досягається циклічною побудовою поеми, паралельністю образів (сім предків у другій пісні та сім перетворень дивовижного чарівника у шостій), рефренами (один з них – самохарактеристика чарівника: “чогось мені надміру, чогось замало”). Поема написана білим і римованим, ритмічним і вільним віршем, у ній чергуються монологи та діалоги. І в цьому – безумовний вплив на Незвала французької поезії, зокрема Гійома Аполлінера.

У 1923 році В. Незвал та К. Тейге “винаходять поетизм”. На думку Тейге, теоретика нової течії, поетизм – це не література, а спосіб життя, “мистецтво жити і насолоджуватися життям… Поетизм хоче перетворити життя в розкішний розважальний заклад: ексцентричний карнавал, арлекінада почуттів і образів, п’янкий фільм, дивовижний калейдоскоп”. Найвиразнішим зразком нової поетичної течії вважається збірка Незвала “Пантоміма” (1924). їй притаманні свіжість, пристрасність, легкість, яскравість почуттів та образів. Блискуче асоціативне мислення поета характерно виявляється у вірші “Тиждень у фарбах”: дні тижня він пов’язує з окремими образами – конкретними картинами, зближуючи, здавалося б, несумісні речі та явища. У маніфесті поетизму 1927 року “Крапля чорнила” Незвал встановив зв’язок між методом вільних асоціацій та святковим світосприйняттям, властивим поетизму: “Згідно з логікою, склянка належить столу, зірка – небу, двері – сходам. Тому ми їх не бачимо. Треба було помістити зірку на стіл, склянку поруч з піаніно та янголами, двері – у сусідстві з океаном. Йдеться про те, щоб знову відкрити дійсність, повернути їй вигляд, який випромінював би світло, наче у перший день”.

Творчість Незвала другої половини 20-х років – це подолання поетизму. У 1927 році поет писав, що із семи літер у слові “поетизм” він залишає собі перші чотири.

У 1924 році вийшов “Маніфест сюрреалізму” Андре Бретона – французького поета і теоретика літератури. Незвал зустрічався з ним у Празі та в Парижі. Термін “сюрреалізм” придумав Гійом Аполлінер. Він казав, що людина вчинила сюрреалістично (тобто надреально), коли, прагнучи відтворити рух, винайшла колесо, яке аж ніяк не схоже на людську ногу. Сюрреалістів цікавили таємниці душі людини. Оголосивши себе учнями Фрейда, вони намагалися позбавити процес творчості контролю з боку розуму, дозволити підсвідомості виявитись у художніх творах. Саме цьому мала слугувати техніка автоматичного письма (їй віддав данину і Незвал), яку теоретики сюрреалізму запозичили з арсеналу психіатрії початку століття. Але якщо Зігмунд Фрейд пропонував хворим записувати, не замислюючись, те, що приходить у голову, щоб, проаналізувавши їхню підсвідомість, встановити діагноз, то поети – сюрреалісти вбачали в автоматичному письмі засіб створення нової поетичної мови.

Саме бунтівний характер сюрреалістичного мистецтва приваблював Незвала. Крім того, його завжди цікавили таємниці творчості. Та Незвал створив власний варіант сюрреалізму, що засвідчує поетична збірка “Прага з пальцями дощу” (1936). Відкривається вона поезією “Місто веж”, яку можна назвати віршем – велетнем. Готична архітектура улюбленого міста сприймається як націлені в небо пальці. Вираз “з пальцями” повторюється 55 разів (“Стовежа Прага з пальцями всіх святих, з пальцями фальшу клятв, з пальцями вогню і граду…” і т. д.). Іноді це порівняння, іноді метонімія, іноді синекдоха. Найрізноманітніші речі та явища об’єднуються в цілісний образ міста. В інших віршах збірки асоціація, поєднуючи прикмети реального міста, побачені поетом, допомагає зрозуміти таємниці прихованого, внутрішнього буття Праги.

Сюрреалісти намагалися піднятися над дійсністю. Цікавлячись передусім людиною, вони вважали, що їхній метод може дати “ключ, спроможний відчинити ту скриньку з таємними денами, якою є людина” (Андре Бретон). І в книзі Незвала реальна любов реальної людини до реального міста перетворює дійсність на міф. Ліричний герой – міфічний празький перехожий, який на вулицях фантастичного міста бачить більше, ніж можна побачити у повсякденному житті.

Вітезслав Незвал обстоює римовану поезію. Рими для Незвала мали велике, самоцінне значення: “Поставити все на карту небувалої рими, весь вірш, його зміст – і не програти!”

У 1938 році Незвал розпустив групу чеських сюрреалістів. Виникла полеміка між сюрреалістами і представниками так званих лівих рухів у мистецтві. Незвал звинуватив групу, яку сам створив, у соціальному та творчому безплідді. Прагнення Незвала примусити поезію слугувати соціалістичній Чехословаччині стало новим етапом пошуків. Поет розумів, що соціалістичний реалізм, у межах якого він намагався існувати, не може бути кінцевою зупинкою. Новаторство залишається його головною вимогою до поезії. Незвал розпочинає нову книгу – “Життя поета”, нову спробу переосмислити свою поетичну творчість. Раптова смерть 6 квітня 1958 року не дала йому змогу висловитися до кінця.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)

ВІТЕЗСЛАВ НЕЗВАЛ


что такое человек эссе по философии
ВІТЕЗСЛАВ НЕЗВАЛ