Віра в світле майбутнє українського народу (за віршами П. Грабовського)

Павло Грабовський увійшов у нашу свідомість передусім як страдник, політичний засланець, чиє коротке життя було повністю віддане боротьбі за волю і щастя народу. Вражає сама його біографія: 20 років заслання – все свідоме життя!
Перебуваючи в Сибіру, далеко від України, він не забув ні Батьківщини, ні рідної мови.
У творах П. Грабовського багато сумних картин, багато туги й болю – адже життя його було трагічним. Та разом з безрадісними мотивами є також ноти надії і віри в краще життя, в перемогу добра і щастя. Вірш “Не раз ми ходили

в дорогу” – це розповідь про тяжкий шлях, яким ідуть шукачі “правдивої цілі”. Але ж вони чітко усвідомлюють, куди “бредуть”, головне, вірять у щасливий кінець:
Борців не лякає кінець:
Борців не лякають пригоди:
Шлях, мочений кров’ю та потом,
Нас виведе в панство свободи
Не нині, не завтра, так потім!
Скільки треба мати душевного здоров’я, оптимізму, щоб з далекого Сибіру звертатися до земляків-українців і нагадувати їм про “давню славу” рідної землі. Не можна допустити, щоб вона “зогнила в могилі”, треба відновити її, а для цього – об’єднатися на шляху “любові
та освіти”.
Яким же бачиться Грабовському майбутнє українського народу? Відповідь на це питання знаходимо у невеличкому вірші “До Русі-України”. Найперша риса цього майбутнього – воля, відсутність “віковічного ярма”. Лише за цієї умови “велич простого народа” запанує на Русі, а “чарівна селянська врода” ростиме в коханні та красі.
Люблячи свою Україну, Грабовський з повагою ставився до інших країн, тому й майбутнє рідного народу мислилося йому мирним, щасливим і “у згоді з ближніми всіма”.
Найповніший образ майбутнього українського народу знаходимо у вірші “Прийде день великої відради”. Тут нове життя, як раніше у Шевченка, порівнюється з раєм. Що ж у ньому буде? Згода, рівність, свобода. Ще один образ, знайомий з часів Кобзаря: “В сім’ї народів вільних раб-народ забуде про ярмо”. “Ясна годинонька” – це час, коли не буде хижаків, не буде “змагань деспотських чи тупих”. Прозріють сліпі, “загнічені”, “прокинуться від сну” й одженуть “минувшину криваву”.
Як бачимо, Грабовський багато в чому повторює Шевченка. Таж сама мрія про рай, те ж сподівання на “прозріння” і “пробудження”. По-моєму, це все закономірно. Адже обидва поети – однодумці, борці за визволення рідного народу, за його краще життя. Навіть якщо Грабовський і повторив свого великого попередника, то це були не голі слова – це була правда, підтверджена власним життям – подвигом в ім’я народу.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)

Віра в світле майбутнє українського народу (за віршами П. Грабовського)


метелика ловити я не хочу
Віра в світле майбутнє українського народу (за віршами П. Грабовського)