Викривальний пафос пісні Г. Сковороди “Всякому місту – звичай і права”

Народився у с. Чорнухи на Полтавщині у бідній козацькій родині. Навчався у Києво-Могилянській академії. Три роки співав у придворній хоровій капелі цариці Єлизавети , це дало змогу побувати за кордоном: в Австрії, Італії, Німеччині, Польщі, Угорщині. Там Сковорода збагачував знання, відвідував лекції відомих учених.

Протягом 1753 р. працював у Переяславському колегіумі, де викладав піїтику. Через конфлікт із керівництвом закладу був змушений покинути роботу. З 1754 по 1759 рр. продовжив педагогічну діяльність як домашній учитель, вихователь. Пізніше

викладав у Харківському колегіумі поетику, риторику, грецьку мову. Систему виховання.

Сковорода розробив у курсі “Християнське добронравіє” і пропагував його, коли у 1769 р. покинув педагогічну діяльність і став мандрівним філософом. Останні роки життя провів у мандрах. На могилі філософа написано його слова “Світловив мене, але не спіймав”.

Спадщина письменника-філософа складається з філософських трактатів, поезій, байок. У творах відбито філософські погляди автора: життя людини – це постійне самопізнання, самовдосконалення. Світ можна зробити цілісним, лише віднайшовши себе, пізнавши сутність

свого “я”.

Тому збірка “Сад божественних пісень” є своєрідним ліричним щоденником, в якому відбилися життєві події, роздуми, ліричний настрій їх автора. Мислитель добре розумів убогість і станову обмеженість панівної феодальної моралі, бачив, що істини феодалізму є бар’єром на шляху розвитку людини, її природних здібностей і талантів. Г. Сковорода дійшов висновку, що щастя треба шукати в нас самих.

Усякий мусить пізнати свою натуру, свої нахили. І шастя можна придбати, будуючи життя на вічному, а не на тлінному. Український мислитель у збірці багато уваги зосередив на думці,’ що людина повинна бути вільною, щоб реалізувати свої можливості. Свобода – це вищий дар і благо людини, вони притаманні їй самій за самою природою речей, але через злу волю відняті в неї гнобителями, та експлуататорами.

Сам Сковорода свободу. називав “головною мірою” у своєму житті; вважав це основною метою, до якої повинні прагнути трудящі люди. Бо кожен мусить бути гідним. свого справжнього призначення – творити своє власне і загальне щастя.

Творчість видатного українського мислителя-гуманіста, письменника, просвітителя Г. Сковороди є яскравою сторінкою, у житті нашого народу. У його творах ві-, добразилися світогляд, спосіб мислення, жива душа українців. Сковорода цікавий не лише як філософ, але як педагог, практик, теоретик, просто людина.

Так, у вірші “Всякому місту – звичай і права” письменник виступає проти соціальної несправедливості, існуючої бюрократичної системи, що принижує людську гідність: Панські Петро для чинів тре кутки, Федір-купець обдурити прудкий, Той зводить дім свій на людський манірнший гендлює, візьми перевір!

Поезія відбиває історію тогочасного суспільства. Образом Петра автор розкриває психологію новонародженого лакузи, який морально вироджується. Він, замість того, щоб боротися за волю, свідомо спрямовує свою діяльність “для чинів”. Саме кріпосницький устрій зруйнував усталену мораль.

На той час певна категорія людей плазувала та обтирала кутки панські, щоб мати “тепле місце”. Це створило психологію селянина: виробило такі негативні риси характеру, як прислужництво, холуйство, безпринципність, самозбереження ціною життя інших. Твір є гострою сатирою на верхівку суспільства того часу: купців, чиновників, поміщиків, які задовольняли свої примхи:

Той безперервно стягає поля, Сей іноземних заводить телят. Ті на ловецтво готують собак, В сих дім, як вулик, гуде від гуляк…

Не оминув поет і юриста, який закони повертав так, як було вигідно йому; він збагачувався на хабарях. Отже, Сковорода висміював корінні вади тогочасного суспільного життя. Це картина звичаїв другої половини XVІІІ ст. Ця пісня є вершиною сковородинівської поезії, бо, засуджуючи експлуататорське суспільство, відповідала настроям і почуванням народу.

Викриваючи експлуататорів, показуючи їх жорстокість, паразитизм, неуцтво, .брутальність, лицемірство, письменник приходить до висновку, що сучасне йому суспільство – це жахливий світ, виснажливої праці трудового люду і паразитизму експлуататорів.




Викривальний пафос пісні Г. Сковороди “Всякому місту – звичай і права”


твір на тему як умру то поховайте
Викривальний пафос пісні Г. Сковороди “Всякому місту – звичай і права”