Війна – найбільше з лих

Війна – найбільше з лих І виростають покоління, Котрі не чули тишини. О, найстрашніше з літочислень Війна – війною – до війни! / Л. Костенко / Історія людства рясніє війнами. Чи був хоч один день, коли ніде на планеті не точилася війна? Війни міждержавні і громадянські, локальні і світові, справедливі і загарбницькі.

Ще за печерних часів люди воювали за їжу, за зручнішу печеру, за жінку. Пізніше – за іншу здобич, за дорогоцінне каміння, перли і золото, за невільників. Потім загарбували території заради корисних копалин, світового панування…

Різні

часи, різні масштаби, різна зброя – та лишалася сутність. Адже так чи інакше, війна – це лихо, незалежно від того, визвольна вона чи загарбницька, бо страждають прості люди, плачуть матері і вдови, зростають сиротами діти. Плаче Ярославна “в Путивлі на валу, на брамі”, бо її ладо, князь Ігор повів дружину “на землю половецьку за землю Руську”.

Залишається вдовою Горпина Чурай, напівсиротою – її донька Маруся. Багато горя несли війни. І хоч Україна загарбницьких воїн ніколи не вела, її народ був змушений оборонятися, не легше було тим, хто втрачав найближчих і найдорожчих. Згадайте розділ

поеми І. Драча “Ніж у сонці” про божевільну матір, від горя якої навіть Врубелів “Демон” жахнувся. В хаті у неї сиділи собака, кіт і півень, яким вона підносила чарки, називаючи їх іменами синів. Найбільшим лихом ХХ століття була для України, як і для багатьох інших країн світу Друга світова війна.

Активну участь в ній взяли й письменники, воювали вони і словом, і зі зброєю в руках. Це знову напад? З ворогом двобій? Ми чуєм, нене!

Ми йдемо на бій! – пише на початку війни П. Тичина . Ніколи, ніколи не буде Вкраїна Рабою німецьких катів, – присягає М. Бажан у вірші “Клятва”, що став військовим гімном нарівні з російською піснею “Священная война”. Я віддам свою кров, свою силу і ніжність до краплі, Щоб з пожару ти встала, тополею в небо зросла, – обіцяє А. Малишко, що називав себе сурмачем. Але хіба вони виступали за війну? Християнська мораль закликає прощати, але хіба можна забути трагічні дні і роки голоду і похоронок та страшні криваві вбивства, жорстокість яких межувала з божевіллям?

Будь проклят той, хто зважиться забути, Будь проклят той, хто скаже нам: “Прости!” – від усього серця проголошує М. Бажан над Бабини Яром у Києві . Для нас це вже історія. Але і сьогодні ця війна вривається часом у наше житя їржавими мінами і снарядами, що досі не втратили своєї зловісної сили. Про це вірш Ліни Костенко “Пастораль ХХ століття” Їх рвонуло навідлиг. І бризнуло кров’ю в багаття. І несли їх діди, яким не хотілося жить…

Гарні діти були. Козацького доброго крою. Коли зносили їх, навіть сонце упало ниць.

Та не останньою була Велика Вітчізняна – і сьогодні ще лунають вибухи і постріли. Скільки життів покладено в Афганістані, скільки скалічено душ! Придністров’я, Абхазія, Югославія, Чечня… Найближче “вчора” і сьогодні. І думаєш: “Господи, чого людям треба? Адже світить в небі сонце, росте в полях хліб.

Люди кохаються, народжують дітей, створюють симфонії і поеми, роблять наукові відкриття…” Тільки б служили ці відкриття миру, а не справі знищення! Відкривши фантастичну силу атома, відомий вчений Ф. Жоліо-Кюрі справедливо застерігав: “Не можна припустити, щоб люди спрямували на своє власне знищення і сили ті сили природи, які вони зуміли відкрити і підкорити” . І хочеться звернутися до усіх землян словами відомої пісні: Убийте війну, Прокляніте війну, люди Землі!


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...


Війна – найбільше з лих
казка про друга