Відтворення героїчної і трагічної історії України та боротьби запорозького козацтва за волю і незалежність у народних піснях і думах

Про наші битви на папері голо

Лише в піснях вогонь отой пашить… Ліна Костенко Історія України… Це війни і повстання, це сльози і перемоги, це “тихі води, ясні зорі” і буруни біля Дніпрових порогів, це незламність Байди і крилаті козацькі “чайки” серед хвиль розбурханого моря, буйні веселощі на Січі після перемог і плач полонянок у неволі, це ненависть і любов, вірність і зрада – це все, чим живе людина, чим живе народ, живе весь світ.

Слухаю дзвін бандури чи кобзи, слухаю пісні-думи моєї України – і перед очима постають

картини. Спокійно коливається ковила у степу, та раптом – пил, крики, свист татарського аркана. Палають хати, чути стогін, зойки…

Не раз таке траплялося в Україні. Тоді на захист свого краю виступали козаки. Про це – у піснях і думах: Бились з ранку козаченьки До ночі глухої. Козаків лягло чимало, А татар – утроє…

(“Ой, Морозе, Морозенку”) Ось стоїть він перед нашими очима, як величний пам’ятник козацькому героїзму, людям, що здатні загинути за рідний край. Стоїть на Савур-могилі з раною у грудях (вороги в нього “живцем серце виривали”) і прощаєтеся з Україною.

Та не тільки турки і татари

лізли на родючі українські землі, як сарана, приходили і польські магнати. І знов на боротьбу вставали лидарі-козаки. Перебий-ніс “лядськую славу загнав під лаву”. Богдан Хмельницький… Погляньмо:

Гей, поїхав Хмельницький із Жовтого броду. Гей, не один лях лежить головою в воду. (“Гей, не той то хміль”) Та були і поразки. І панували в Україні польські та литовські поневолювачі. Тоді козаки ставали гайдамаками, брали до рук свячені ножі.

Ой ви, ляшки, та недовірки, Годі ж панувати, Гей, недалеко іде Гонта, Дась він вам взнаки. (“Ой наварили ляхи пива) Поруч з ним – його найближчий друг Максим Залізняк. Отак Максим Залізняк

Із панами бився І за те він слави Гарной залучився. (“Максим козак Залізняк”) Століттями точилася боротьба. В народних піснях ми знаходимо метафоричні картини: Чорна рілля зорана

І кулями засіяна, гей, гей! (“Чорна рілля зарина”) Хто ж оборонить цю землю? Хто стане на її захист? Козацькі лицарі – більш ніхто. Люди, що найбільше в світі люблять Україну, готові за неї життя віддати, навіть після смерті хотіли б залишитися в її пам’яті. Ніякі тортури не можуть змусити козака зрадити рідку землю і віру християнську. В Царграді висить “за гак ребром зачеплений” Байда та стріляє в турецького царя. “Ото ж тобі, царю, за Байдину кару”, – закінчує “Пісню про Байду” сивий кобзар.

А ось закований у кайдани невільник Самійло Кішка говорить ляхові Бутурлаку: Бодай же ти того їм діждав, Щоб я віру християнську під нозі топтав! (“Самійло Кішка”) А коли і траплялася зрада, то вона безжально каралася. Як колись Тарас Бульба, дає благословення на покарання свого сина Сави старий героїчний козак Чалий (“Ой був ” Січі старий козак”).

Героїчно гине у Варшаві посаджений на палю Гордій Чурай (“Орляку Чураю”), відважно воює козак Нечай (“Ой, з-за гори високої”). Оспівують пісні та думи героїзм та лицарство відомих історичних осіб: Кривоноса, Богуна, Хмельницького, Супруна, Сірка, Палія та інших – і маловідомих козаків.

І майже завжди це “вільні птахи”, для яких “степ широкий”- “сват”, “шабля й люлька – вся родина, сивий коник” – “брат” (“Там Де Ятрань круто в’ється”). Такий і козак Голота, що полем гуляє “ні города, ні села не займає”, але не підступність татарина дає гідну відсіч. Як міфічний Антей, він черпає сили у рідній землі.

Козаки вміли і пити-гуляти, і воювати. Жили за принципом: “як бити, то бити, як пити, то пити”. І часом необачними бували, як козак Нечай, що…поставив… Три сторожі в місті, А сам пішов до кумоньки

Щуку-рибу їсти. Однак, насамперед, все ж таки була справа, заради цього розлучалися і з матір’ю, і з жінкою. Але й теплоти душевної не позбавлені ці нещадні до ворогів лицарі. Ось як зворушливо прощається із земляками козак, що їде з України (“Ой гай, мати”):

Виїжджавши, шапку знявши, Низенько вклонився: “Ой прощайте, слобожани, Може з ким сварився”. …Замислююся над долею України та її лицарів. Заплющую очі і знову бачу вечірнє небо, яскраві зорі, Дніпрові пороги, вогнища… Лунає соковитий, глибокий, якийсь величний голос сивого кобзаря:

Ей, пане Хмельницький, Богдане-Зиновію, Наш батю, полковнику чигиринський. Дай, Господи, щоб ми за твоєї голови пили та гуляли, А неприятеля під нозі топтали! (“Хмельницький і Барабаш”)

Співає кобзар і про військо Запорозьке, що “як мак процвітає”, але, на жаль, і про те, як Січ руйнували. Думаю: це ж і мої предки, якась крапелька їхньої крові і в моїх жилах. І повторюю вірші Василя Симоненка: Ви, байстрюки катів осатанілих, Не забувайте, виродки, ніде: Народ мій є! В його гарячих жилах Козацька кров пульсує і гуде.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)



Відтворення героїчної і трагічної історії України та боротьби запорозького козацтва за волю і незалежність у народних піснях і думах


эссе на тему свобода
Відтворення героїчної і трагічної історії України та боротьби запорозького козацтва за волю і незалежність у народних піснях і думах