Відокремлені означення і обставини. Складні речення

Я помітив цікаву закономірність: життя людське – то плин загалом малоцікавий, розмірений, навіть нудний. Банальне порівняння: життя – як ріка, але в ньому щось є тонко підмічене. Спокійно дзюркоче ріка між камінням, тиха, мирна й лагідна, а загриміли грози, полилися дощі і – вона розливається, піниться, каламутніє, рве греблі і зносить кладки, несе тріски, кущі, уламки дощок, обплутує зірваними водоростями прибережні дерева та кущовиння, реве, падаючи з перекатів, зриває з прив’язі човни і затоплює каламутною бовтанкою зарослі мирною

травою низини.

От як воно буває в житті. Людина щось “витворює для себе, на перший погляд, наче й велике та вічне, сподіваючись вразити світ та й самому мати від того радість бодай наприкінці життя. А життя мудріше за людину. її не стає, вона віднуртувала свою мить і вгасла, спалила себе на власному багатті, яке кожна людина розводить на самім початку, щоб потім спалити себе. І тепло багаття доброї людини ще довго гріє інших, а може, навіть не згаса’ ніколи. Й тим вільно скористатися кожному, хто здатний не відкидати пріч тепло життів, які горіли до нього, не ставити одне своє життя в центрі всесвіту серед безмежної

галактики життів. Лише геліотирани можуть плекати надію, що всесвіт належить їм увесь без обмежень.

Вони навіть можуть існувати деякий час у тому ілюзорному надсвіті, певні, що вони вічні, тоді як вони такі ж весняні метелики, як і всі інші, хіба що з більшим чи меншим вкрапленням на крильцях мінорної барви.

Лелечий суд

Якось восени я йшов полем і побачив: на великому лузі зібралося багато лелек. Вони утворили коло, а в колі тім з опущеною головою стояв один, красень, і слухав стрекотливу, тривожну мову своїх побратимів. Потім по якомусь невловимому знаку всі лелеки піднялися, а він залишився.

Вони зробили над ним прощальне коло і полетіли.

Він стояв убитий горем. Тільки тепер я здогадався, що відбувся лелечий суд, можливо, найсправедливіший і водночас найжорстокіший з усіх судів. Осуджений не рухався, аж поки його побратими зникли з видноколу. Потім уже він піднявся і полетів у протилежний бік.

Його покинули, йому заборонили летіти з ними, і. він залишився в самотині.

Виявляється, він не загинув. Його підібрали діти, не знаючи про те, що він учинив злочин, відігріли, назвали Халимоном. Лелеки щовесни прилітали, виводили діток, знову відлітали, а він усе жив самітником і більше ніколи не піднімався в небо.

Зовсім випадкове!) я довідався, за що покарали лелеку. Мені розповіли, що того літа в сусідньому селі під час грози блискавка підпалила хату, на якій багато років жили лелеки. Господар хати майже з вогню виніс дітей і дружину. Він же, лелека, рятуючи себе, відразу полетів геть од поясежі, забувши про свою родину.

На виручку прилетіли інші лелеки, але було вже пізно: мати з двома маленькими нелітками загинула у вогні. Лелека все літо ховався, а коли настала пора вильоту, він тихенько пристав до зграї. Але там. його Упізнали і осудили на вічну самотність.

Закінчення іменників і прикметників. Суфікси прикметників і дієприкметників. Частка не з різними частинами мови.

Відокремлені означення і обставини. Складні речення.

Весняний дим

Солодким здається мені весняний дим. Як тільки танули по долинах і горах, сніги довкола Дубового, як тільки ласкаве сонце прогрівало землю, а з полонин прилітали теплі вітри, ми виходили на ниву перед, нашою давньою хатою. Із самої осені стирчали пеньки кукурудзяного бадилля, струхлявілі і пошерхлі на дощах та морозах. Щоб знову зорати ниву, кинути в ріллю зерно і заборонувати, треба було її очистити і припорядкувати. Ця робота належала нам, дітям. Чи не з неї ми починали привчатися до землі, звикати до хліборобської праці?

Чи не звідси починалися наші весни в селі? Ті самі весни, що приносять благородний і очищаючий клопіт кожному, хто добре пам’ятає: вона, мати земля, не тільки любить ласку, але й-сама щедра та ласкава до кожного працьовитого і в землеробстві невсипущого!

Мотикою ми викопували пеньки, дбайливо струшували, оббивали з коріння землицю, аби цурпалки хутчіш просихали і легше потім згорали. До того ж нам наша мама казала, що землю палити – неспасенний гріх, що земля тоді чує кривду і погано родить. Може, то була всього наївна мамина хитрість, щоб ми ретельніше обтрушували грунт з коренастих цурпалків і не випалювали родючості з землі.

Але в мамину правду ми вірили, як вірять у святість.

Щедрий вечір

Мороз пече, під ногами шкварчить і співає соловейком сніг. Сонце полум’яніє, по-зимовому низько стоячи під горою. Місяць висить на протилежному боці неба, як білясте крижане денце, надгризене на третину.

Мороз дошкуляє. Останній день старого року, чепурний і яскравий, хоче залишити по собі спОгад, перед тим як прийде йому на зміну щедрий вечір.

Явтух Каленикович іде вулицею у незастебнутому кожусі й геть перебакиреній смушковій шапці. Милуючися з навколишньої зими, йде поволеньки. Самому Явтухові уявляється, немов іде не кваплячись.

Людям же бачиться, що біжить доброю риссю, поспішаючи, певно, за кроком власних думок, Морозяне повітря відсвіжує легені; кров, насичена киснем, добирається до найдальших цяточок мозку; голова робиться свіжа, думки й мрії спурхують, як перепели з проса.

А навкруги пливе вечір, новеньким золотом поблискує в височині місяць, мороз притискає й паморозить іскристу від снігу землю. Сонця немов і не було. Зайшло непомітно, небо не рожевіло.

Місячна морозяна ніч завмирає, прислухаючись до кроків Нового року.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...


Відокремлені означення і обставини. Складні речення
текст опис океан 4 клас