Величне, або Піднесене – одна з категорій естетики (поряд з прекрасним, потворним, трагічним, комічним), співвідносна з категорією “низьке”, або “потворне”, яка виражає ту грань естетичного освоєння світу, яка зумовлена взаємодією людини з потужними, незвичайними, значними явищами природи і культури. Сприймаючи явища природи, які ще до кінця або зовсім людством не освоєні (виверження вулкану, безодня зоряного неба, могутні хвилі океану тощо), героїчні вчинки людей, осягаючи епохальні суспільні події, людина, перемагаючи острах,
відчуває особливе емоційне піднесення. Сутність, форми існування і способи відтворення В. у мистецтві досліджували вчені, починаючи з І ст. н. е. Зберігся трактат “Про величне”, який тривалий час приписували Лонгіну (III ст. н. е.) Значний внесок у розробку В. належить англійському публіцистові і політичному діячеві Е. Берку (1729-97). Його праця “Філософське дослідження походження наших ідей про величне (sublime) і прекрасне” (1757), в якій розмежовуються прекрасне і величне, вплинула на Г.-Е. Лессінга, Й.-Г. Гердера, Ф. Шіллера і через них на розробку теорії романтизму. Г.-В.-Ф. Гегель (1770-1831) вважав, що В. характеризує той етап становлення
абсолютного Духу, на якому Дух виходить за межі матеріальної форми, домінує над нею. Цьому етапові, на його думку, відповідає стадія розвитку мистецтва. М. Чернишевський, полемізуючи з Гегелем про сутність В., писав: “Піднесене є те, що далеко більше від усього, з чим ми його порівнюємо”. Порівнюючи німецьку термінологію, М. Чернишевський вважав, що замість “das Erhabene” (піднесене) краще говорити “das Grosse” (велике). Оскільки “велике” акцентує увагу на кількісному зіставленні явищ, а естетичні категорії мають виразний аксіологічний аспект, то по-українськи доцільніше цю категорію позначати словом “величне” (від слова “велич”), що означає велике значення чогось, наявність таких рис, прикмет, властивостей, які вражають своєю силою прояву, впливу. В. у літературі і літературознавстві пов’язане і з втіленням у художньому слові героїчних характерів, значних суспільних подій та з оцінкою таких творів. Яскравими зразками В. у літературі вважаються твори: “Божественна комедія” Дайте, “Король Лір” В. Шекспіра, “Втрачений рай” Дж. Мільтона, “Кавказ” Т. Шевченка, “Мойсей” І. Франка, “Україна в огні” О. Довженка тощо. У В. мусить переважати загальнолюдське духовне начало, пройняте гуманістичним пафосом. У цьому сенсі можна твердити, що категорія В. відображає безкінечність і вічність світу, могутність людського духу, безмежні перспективи в осягненні й олюдненні природи.
