Вчителько моя, я тобі уклоняюсь

Щасливий той, кому Бог подарував Учителя. Так, саме Учителя – з великої літери. Я знаю, що кожен із нас за шкільний вік зустрічає чимало вчителів. Одні з повагою запам’ятовуються, від других пам’ять відвертається, треті пройшли немов стороною… Та ось одного разу увійде в клас Учитель – і в цю мить життя твоє назавжди зміниться, ти побачиш себе іншими очима, будеш намагати ся стати кращим, розумнішим і добрішим.

Це означає, що в життя твоє і в серце увійшов Учитель, щоб залишитися в ньому на всі подальші роки, допомагати, підтримувати

тебе, радіти і сумувати разом з тобою, надихати на кращі вчинки. …На жаль, я не пам’ятаю того дня, коли вперше увійшла після дзвоника до класу наша нова викладачка української мови та літератури. Ми її не чекали і тому незадоволено здивувались, бо звикли до попередньої “ліберальної” викладачки. Та от вона звернулася до нас тихим, але сильним голосом. І стільки в ньому було гідності, ввічливості, поваги до нас, семикласників, що ми враз замовкли, заворожено слухаючи її бездоганну мову!

А вона лилась і лилась прекрасною поезією народної творчості, розкриваючи перед нами славетну історію наших дідів-прадідів,

нашої України. І так – кожен урок: як відкриття, як одкровення, як безцінний подарунок. Не дивно, що “трійок” у нас майже не було. Всі намагалися відповідати якнайкраще, щоб стати якнайкращим для Учительки.

На перервах до неї неможливо було пробитися: всі хотіли бути поруч, всім потрібна була її увага, її слово, її усмішка. Дивно, але саме тоді я зрозуміла, чим відрізняється справжній Учитель від того, що просто працює вчителем. Одного разу я запізнювалась на урок і в коридорі побачила, як Учительку затримував біля класу її колега, що, мабуть, не хотів закінчувати з нею розмову. Вона ввічливо його зупинила: “Пробачте, але я запізнююсь до дітей!” Вона сказала “до дітей”, а не “на урок”. І в цьому – секрет її неперевершеності як Учителя і як людини.

Минув час. Мінялися учителі, навчальні предмети, мінялися і ми. Але пам’ять назавжди закарбувала в серці образ моєї Учительки, якій я вдячна майже всім кращим, що є в моїй душі. Вона навчила мене, перш за все, щиро любити і поважати людей, розуміти їх і допомагати. Вона розкрила мені велич моєї рідної мови, горду і нескоренну її долю, прищепила палку любов до української літератури. І вже через це вона підвела всіх нас до головного – до істинного розуміння поняття “Батьківщина” і любові до неї.

На все життя запам’ятала я слова: “Любити рідну землю, свою країну – це щастя, що випадає, на жаль, не кожному”. Але нас, своїх учнів, вона зробила щасливими, відкривши красу рідного краю, чудових українських пісень, посіявши в душах повагу до віковічної слави українців. За все це мені хочеться уклонитися моїй Учительці, зігріти її серце своєю любов’ю і запевнити: “Я пам’ятаю Вашу науку. Вона – в моєму серці, вона – у кожній моїй клітинці.

Ми дякуємо Вам за неї: і я, і ті нащадки, яким я передам Ваше сердечне добро, що лишили Ви в душах своїх учнів”.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)

Вчителько моя, я тобі уклоняюсь


аналіз поеми сон шевченка герої
Вчителько моя, я тобі уклоняюсь