“В житах” – Григорій Косинка (1899-1934)

Підручник Українська література
11 клас

Українська література 1920-1930 років

Григорій Косинка (1899-1934)

“В житах”

Імпресіоністична новела “В житах” (1925) стилістично близька до новели Михайла Коцюбинського “Intermezzo”. У ній навіть можна виокремити суголосні творові першого в літературі українського імпресіоніста “дійові особи”, хоча Косинка й не перелічує їх на початку твору. Подібними до дійових осіб новели “Intermezzo” (“моя утома”, ниви у червні, сонце, три білих вівчарки, зозуля, жайворонки, “залізна

рука города”, “людське горе”) є дійові особи твору Косинки: “заспаний ранок”, сонце, бджола, чорногуз, “японський одрізан”, степ, жита, “кучеряві голови гречок”, божа корівка, вітер, “загублена в житах моя доля”. Кожен із цих яскравих образів персоніфікований, олюднений, наділений вміннями мислити й милуватися красою літа в червні: “Степ зустрічає низькими поклонами пашні вітер, а він проходить полями – теплий, ніжний, смикає за вуса горду пшеницю, моргає до вівса й довго, довго цілує кучеряві голови гречок – п’є меди степові”. З імпресіоністичним етюдом Коцюбинського “На
камені” твір Косинки споріднений яскравими червоною і зеленою образами-плямами на тлі нейтральних тонів, які стають художніми деталями й відразу ж запам’ятовуються читачам. Як і червона головна пов’язка Алі, червона хустка Уляни, коханої сільського хлопця Корнія, який став дезертиром і в зеленій військовій сорочці (знову ж таки – паралель із зеленою паранджею Фатьми) переховувався у житах, увиразнює трагічний, а водночас і вітаїстичний аспект твору, адже вдало дібрана митцем колористика вигідно підсилює підтекстовий зміст. Червоне і зелене в новелі є своєрідними маркерами, що викликають у людській підсвідомості цілком зрозумілі значення: зелений колір – спрага до життя, надія на краще, притаманні Корнієві, червоний – любов, жага, кров, небезпека, агресія, що відтворюють драматичне життя Уляни з нелюбом-самодуром, який не відпускає дружину навіть до матері в сусіднє село.

Якщо герой новели “Intermezzo” змальований вкрай стомленим життєвими негараздами й психічно виснаженим, то молодий дезертир із новели “В житах”, попри несприятливі умови життя, про що свідчать фрази-натяки іронічного змісту (“Вирішив не снідать: хіба можна до служби Божої хоч рісочку до рота брати?!”, “І гладила рукою мій чуб, а його розчісували вже другий рік дощі, сніги і дике вовче дезертирське життя”, “День іде і смерті ждеш”), дивує читачів незламністю духу, невичерпністю фізичних сил.

З новели Косинки ми довідуємося, що два роки після дезертирства з армії для Корнія, котрий іронічно сам собі дає прізвисько Дізік, утворивши його від слова “дезертир”, були насичені подіями. Ідеологічно він схиляється на бік нового ладу, навіть висловлює своє потаємне бажання опинитися при владі: “А хоч би й комісаром?..”. Водночас Корній добре знає, що за такі мрії повстанський отаман Гострий, у підпорядкуванні якого він воював якийсь час, може й розстріляти, й утопити. Втім, більшовицька іпостась для Корнія приваблива лише завдяки героїчній смерті комуніста Матвія Киянчука: “Молодець був Матвій, коли вели його…”. Насправді найбільш природна іпостась Корнія – це хліборобська праця. Ось чому колишньому селянському синові весь час вчуваються звуки коси й серпа в роботі, згадуються “обора панська і шість волів у плузі – орали степ колись”, а жита хлопець називає своїм вірним товаришем. Хлібороб з діда-прадіда, Корній у степу почувається якнайкраще: “Не пішов, а поплив… Бо мені не звикать до одноманітного ритму хлібів, і степ для мене знайомий: хвилюється ранками, дзвонить хвилями в обіди, а вечорами, коли догорають жита, лягає спать”. Побачивши зі своєї схованки багача Дзюбу, Корній відчуває нестерпне бажання застрелити цю людину. Автор не з’ясовує причину ненависті юнака, але навряд чи це ненависть класова. Ще не знаючи, що саме Дзюба одружився з його коханою, Корній ненавидить свого земляка за жорстокість і підступність, адже кількома хвилинами пізніше Уляна так узагальнено скаже про весь рід свого чоловіка: “То, Корнію, зуби чортові, а не Дзюби! “.

Несподівана зустріч Корнія та Уляни стає кульмінацією новели. Як і в новелі “Момент” Володимира Винниченка, яку ви вивчали в 10 класі, несподівана буря почуттів і любовних переживань робить молодих людей безмежно щасливими бодай на кілька хвилин. Колишня Корнієва дівчина пригощає його морелями, підтримує жартівливу розмову, але в її очах, що колись здавалися хлопцеві зорями, тепер застигла невимовна космічна печаль, а губи зрадливо тремтять. Новела побудована так, що багато чого в ній залишається за кадром. Наприклад, читач може тільки здогадуватися, що відбулося між закоханими в житах, але щирі, чисті, навіть жертовні почуття Корнія та Уляни відчуває. Косинка філігранно передає несподіваність зустрічі, робить зримими екскурси в минуле (“Сині очі питали мене: “Хіба ти, Корнію, забув ясла коло чорного вола Зоряна?..А коли цілував мої очі – на сміх показував через вибитий сучок зорю, казав: “Вони похожі на неї, правда, Улясю? О, яскравими деталями увиразнює найтонші перепади настрою чужої дружини та її колишнього нареченого. Шлюб з багачем міг би розцінюватися Корнієм як зрада Уляни, тому саме вона робить перший крок до примирення: “Які вороги ми… Ні, Корнію, нам не так треба! Ходім сядемо… Хочеш цілувати? Цілуй, хай хоч один день буде наш!”. Закохані розуміють, що змінити вже нічого не вдасться, що тільки ця радісна мить може хоч якось компенсувати втрачене подружнє щастя. Незважаючи на виразні, то співзвучні, то контрастні думкам і переживанням героїв пейзажі, урочистий, піднесений настрій твору, з останньої його сторінки віє таким невимовним смутком, що від нього тьмяніють навіть найяскравіші кольори: “Тихо поцілувала, рвонула льону горстку. й очі були сині-сині, мов льон, а хустка гасла”.

Микола Пимоненко. Жниця. 1889

У новелі багато етнографічного матеріалу, яким письменник підкреслює, що дія відбувається на Житомирщині (“Іду знайомими стежками: широкий Розділ зустріне мене пшеницями, Темник привітає житами, а коло Гординої могили – крайкована льонами плахта з вівса, ячменю і п’яних гречок”), описує узір жіночої сорочки (“Я бачив на тонких поділках Уляни гарно вишиту мережку, на пазусі – кленове листя”). Новеліст використав влучні прислів’я (“Життя панське, а голод собачий”), фрагмент української народної пісні, а також, як данину пореволюційному часові, в якому відбуваються події, уривок російської частушки. Для творчої манери Косинки це характерні елементи, присутність яких письменник пояснював так: “Я використовую народну мудрість: пісню, прислів’я тощо, щоб ширше розкрити зміст і надати настрій епізодові, та поглибити сприймання твору”.

Новела “В житах” має коротку післямову. Цей необов’язковий для художнього твору новелістичного жанру елемент використаний митцем для того, щоб дати зрозуміти читачам, що його герой залишився живим після усіх випробувань долі.

Словникова робота.

Психологізм (грец. psych – душа; латин, lohos – слово, вчення) – передавання художніми засобами внутрішнього стану персонажа, його думок, переживань, зумовлених внутрішніми й зовнішніми чинниками. Для психологічної прози характерний аналіз героями своїх вчинків, дослуховування до рефлексій власного тіла, потік свідомості персонажа, в якому фіксуються його душевні емоції.




1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)

“В житах” – Григорій Косинка (1899-1934)


характер людини творить її долю
“В житах” – Григорій Косинка (1899-1934)