В кінці греблі шумлять верби, що я посадила Скорочено

В кінці греблі шумлять верби, що я посадила, –

Нема ж того козаченька, що я полюбила!

Ой немає козаченька – поїхав за Десну:

“Рости, рости, дівчинонько, на другую весну!”

Росла, росла дівчинонька да й на порі стала,

Ждала, ждала козаченька да й плакати стала.

“Ой не плачте, карі очі, така ваша доля:

Полюбила козаченька я, к місяцю стоя!

Зелененькі огірочки, жовтенькі квіточки!

Нема мого миленького, плачуть карі очки!

Болять, болять мої очки, серденько понило.

Не бачу я миленького – і діло не мило!”

Коментар

Народна

пісня “В кінці греблі…” змальовує ліричну картину, як молода дівчина полюбила козаченька, а той “поїхав за Десну” виконувати свій військовий обов’язок. Служба у козака важка, небезпечна – не повернувся козак, як обіцяв, а дівчина сумує, плаче, переживає, їй всяке “діло не мило”. Дівчина працьовита, моторна – і верби посадила, щоб греблю закріпити, й вирощує огірочки, а доля неприхильно поставилася – не прислала того, хто серцю милий. Пісня мелодійна, емоційна, з повторами та окличними реченнями, з паралельним зображенням картин природи та явищ людського життя.




В кінці греблі шумлять верби, що я посадила Скорочено


талан аналіз твору
В кінці греблі шумлять верби, що я посадила Скорочено