Утвердження загальнолюдських цінностей у романі Куліша “Чорна Рада”

“Чорна рада” П. О. Куліша – перший і один з кращих українських історичних романів. Але його значення і цінність не обмежуються порушенням історико-політичних проблем – незалежності та соборності України, ролі державних осіб, історичної пам’яті. Не менш виразно виступають тут і інші проблеми, які ніколи не застаріють: добра і зла, вірності та зради, батьків і дітей, кохання й подружнього життя, народної моралі та інші.

Добро постійно бореться зі злом, і, на жаль, не завжди перемагає. Наказний гетьман Яким Сомко прагне об’єднати

усі українські землі, відстояти незалежність, і тоді становище народу покращає, бо зменшиться тиск російських воєвод. Брюховецький теж прагне влади над українським народом, але зовсім з іншою метою – задоволення власних амбіцій і збагачення. Це йому вдається завдяки підлості, підкупові та зраді, а для українців те обертається новими кровопролиттями, утисками і повною втратою незалежності.

Хоч зло й перемогло, автор звертається до своїх сучасників, щоб вони врахували помилки предків і зрозуміли, що їх сила – в єдності й обачності.

Зло уособлює й полковник Гвинтовка, родич Череванів. Це жорстока і підла

людина у ставленні не лише до селян, сусідів, а й до власної дружини – польської княгині. Черевань, приятель Шрама, на перший погляд, сама доброта. Але раптом чуємо його розповідь зі сміхом на устах про те, як йому дісталася карета польського князя, котрого, захопивши, продали в рабство, а дитину потоптали кіньми. Нейтральність, байдужість до суспільного життя теж часто буває злом.

Тому ж Череваневі байдуже до всього: “А що нам, брате, до Вкраїни? Хіба нам нічого їсти або пити, або ні в чому хороше походити?”

Яскраво постає у романі проблема вірності та зради в образах старого Шрама, його сина, Гвинтовки та Вуяхевича – генерального писаря Сомка. Паволоцький полковник – піп Шрам до кінця відданий своїй батьківщині, для неї він не пошкодував ні життя синів, ні свого власного. Для Гвинтовки ж не існує поняття честі, відданості, щоб одержати полковницький пірнач, він готовий горнутися до сильніших, зраджувати, торгувати навіть власною племінницею.

Вірний своєму козацькому обов’язку і Кирило Тур. Він ладен пожертвувати собою для врятування Якима Сомка, але тут честь позмагалась із честю, і благородний намір запорожця не здійснився.

Проблема кохання і подружнього життя яскраво висвітлюється в другій – любовній сюжетній лінії роману.

Петро Шраменко з першого погляду закохується в Лесю Череванівну. А дівчина давно заручена і мріє про гетьмана-красеня Сомка. Хоч і Петро їй не байдужий. Утворюється класичний трикутник. У Лесю закохується й Кирило Тур.

На заручинах молода Череванівна раптом з прикрістю помічає, що Яким Сомко не дуже шанує її увагою, його більше турбують державні справи. Коли її викрадає запорожець Тур, якого потім поранить Петро, Лесин наречений каже: “Молода, батьку, знайшлась би й друга, а Кирила Тура другого не буде”. Ці слова боляче вражають дівчину, але діватися нікуди – заручена. І тільки після смерті Сомка Леся й Петро одружуються, розуміючи, що давно і по-справжньому кохають один одного. Петро заслужив це щастя, бо кинувся виручати Лесю тоді, коли вона йому відмовила, постраждав, так би мовити, за чужу наречену. У Кирила Тура свої погляди на подружнє життя: він вважає, що однієї його любові достатньо для одруження, а дівчина може й потім полюбити.

Тому викрадає Лесю. Щоправда, потім він поводиться благородно – після “чорної ради” і поразки Сомка дівчина була повністю у його владі, але він цим не скористався, не примушував її до шлюбу.

Отже, у розв’язанні проблеми кохання та подружнього життя автор на боці взаємної поваги й любові. Йому не імпонує також безправність одного з подружжя .

Проблема дотримання народної моралі простежується в авторському аналізі психіки всіх персонажів. Навіть найпідліший Брюховецький, готовий убити суперника в бою, не наважується зробити це з безоружним Сомком. Сторожі одверто ненавидять Кирила Тура, думаючи, що це таємний убивця Сомка.

Отже, бодай крихта доброго начала існує в душі у кожного, закладена віковічною народною традицією.

Таким чином, “Чорна рада” П. Куліша – твір, який підносить, уславлює загальнолюдські цінності, і це робить його цікавим та повчальним у всі часи.

Багатогранна діяльність П. Куліша нерозривно пов’язана з вивченням світогляду в цілому і характеру українського народу зокрема. Саме в цьому він убачав життєдайні джерела самобутності художньої творчості. У своїх філософських роздумах, статтях, оглядах, рецензіях, і, звичайно, творах письменник досить часто ставить у центр уваги саме проблему національного характеру, менталітету, питання про народні джерела його формування і становлення.

Особливий інтерес тут викликає роман “Чорна рада”, що є своєрідною енциклопедією українського характерознавства. На сторінках цього твору ми зустрічаємо і суворого у своїй відданості Україні полковника Шрама, і химерного запорозького отамана Кирила Тура, романтичного і мужнього лицаря-звитяжця Петра Шраменка, гетьманів – по-державно-му мудрого Сомка і лукавого Брюховецького, охоронця козацьких звичаїв та традицій козацької демократії Пугача, заможного хуторянина Череваня, чарівну Лесю, народного філософа і проповідника кобзаря, міщан та інших. Кожен з них – яскрава індивідуальність, самобутній характер, їх об’єднують спільні риси української національної психології, етики та моралі. Національний характер у романі – це органічна єдність протилежностей.

Він багатогранний, та при тому завжди цілісний і довершений.

Паволоцький полковник Шрам згідно з авторськими ідеологічними настановами не дуже вірить у силу народних мас, більше покладаючись на козацьку старшину. Це, здавалось би, повинно послаблювати народне начало в його характері. Але саме доля України, рідного народу визначають сенс життя Шрама. Герой по-своєму бачить проблему й шляхи її розв’язання, і народ ніколи не був для нього чужим. Звідси й спорідненість характеру Шрама з характером героїв українських народних легенд, історичних пісень та дум.

Згадаймо славного кошового отамана Сірка, що, вболіваючи за долю рідного краю, збирає козацьку раду і закликає хлопців-молодців сідлати коней та виступати в похід проти ворога. Або характерні для запорозького лицарства зневага до небезпеки, закоханість у степ, у безмежний простір, що також є прикметою української вдачі. Ці ж риси властиві й герою роману Шрамові.

Мотив дороги, як і в народній творчості, також підкреслює в героях твору їхню козацьку витривалість та відвагу, що виявлялися у далеких і виснажливих походах, тяжких боях. Показовим тут є епізод битви Кирила Тура та Петра Шраменка, хоч він і має відтінок безрозсудності та нерозумної завзятості.

Крізь призму народного світосприйняття подає П. Куліш і характери Сомка та Брюховецького. Основним критерієм оцінки їхніх вчинків є відданість Україні.

Сомко наділений характерними рисами українського полководця і державного діяча. Йдучи за літописними та фольклорними оповіданнями, автор пише, що “він був воїн уроди, возраста і красоти зело дивної”. Постійні епітети та порівняння, інші деталі портрета підкреслюють у характері такі ідеальні риси народного героя як лицарство, гідність, чесність, відданість та мудрість. Ідея сильної української держави згуртувала навколо нього багатьох представників тогочасного суспільства.

За народною традицією йшов П. Куліш у змалюванні характеру Брю-ховецького. Іванець, як його називали козаки,- це образ політичного кар’єриста, подібного до Барабаша з українських народних дум та історичних пісень. Він – прямий антипод Сомка, тому поданий у різко сатиричному плані: від портрета до вчинків та дій. Це передає народну оцінку таких історичних персонажів.

Ще один яскравий тип характеру у романі – це Кирило Тур. Його життєва філософія – філософія свободи, любові, відваги й відчайдушності. Цим він нагадує славнозвісного козака Мамая з народних легенд та запорожців-характерників.

Важливим ідейно-естетичним чинником у “Чорній раді” є народна культура, яка пронизує різні сфери буття людини. Це й народна поезія, і побут, і релігія, і звичаї, і обряди. Та й природа в системі духовних і моральних цінностей народу завжди виступала могутнім фактором формування не лише емоційності української вдачі, а також джерелом любові, миру й злагоди. Згадаймо опис переживань молодого Шраменка через нерозділене кохання.

У своїй сукупності вони й відтворюють атмосферу національного життя, у якій формуються національні характери українців.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)

Утвердження загальнолюдських цінностей у романі Куліша “Чорна Рада”


сочинение на тему защитник отечества
Утвердження загальнолюдських цінностей у романі Куліша “Чорна Рада”