Утвердження нездоланності рідного народу в поезії “Я утверждаюсь”

Творчість Павла Тичини нерозривно пов’язана з історією українського народу. Велика любов до рідного краю та співвітчизників надихала митця на вражаючі силою таланту твори.

Однією з таких поезій є вірш “Я утверждаюсь”, написаний у трагічні для України роки Великої Вітчизняної війни. Поет утверджує незламність, непереможність українського народу, який живе і буде жити, бо сила його – в Правді:

Я єсть народ, якого Правди сила

Ніким звойована ще не була.

Яка біда мене, яка чума косила!

– А сила знову розцвіла.

У заклику поета знищувати ворогів звучать гнів і ненависть до них, а також грізний вирок загарбникам: Фашистська гидь, тремти! Я розвертаюсь! Тобі ж кладу я дошку гробову.

Я стверджуюсь, я утверждаюсь, Бо я живу. Поет малює картини щасливого майбутнього своєї Вітчизни, бо українці – мирні люди, які звикли працювати.

Устами народу П. Тичина висловив упевненість не тільки в перемозі над фашистами, а й у тому, що рідна Україна, здолавши всі негаразди, житиме щасливо та вільно.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)


Утвердження нездоланності рідного народу в поезії “Я утверждаюсь”


зимовий вечір
Утвердження нездоланності рідного народу в поезії “Я утверждаюсь”