Улас Самчук – УКРАЇНСЬКІ ПИСЬМЕННИКИ-ЕМІГРАНТИ

УКРАЇНСЬКІ ПИСЬМЕННИКИ-ЕМІГРАНТИ

Улас Самчук (1905-1987)

Улас Олексійович Самчук (справжнє прізвище – Данильчук) народився 20 лютого 1905 року в селі Дермань на Рівненщині. Батьки – Олексій (1869-1936) та Анастасія (1877-1933) – були заможними селянами. Із п’ятьох дітей вижив лише він.

У. Самчук закінчив спочатку сільську школу в селі Тилявці, потім Дерманську двокласну школу при семінарії та Крем’янецьку гімназію ім. Стешенка. 7 березня 1927 року він був мобілізований до польської армії, служив у Західній Польщі, звідки 23 серпня 1927 року

дезертирував до Німеччини. У. Самчук опинився у місті Бойтен, три місяці працював бендюжником, учителював у родині директора місцевої гімназії, пізніше переїхав до міста Бреслау (нині – Вроцлав), де почав відвідувати лекції в місцевому університеті. 1929 року У. Самчук залишив Німеччину і переїхав до столиці Чехословаччини Праги, де завершив своє навчання в українському, вільному університеті (1929-1931).

З 1929 року У. Самчук плідно співпрацює зі львівським “Літературно-науковим вісником”, часописами “Самостійна думка” (Чернівці), “Розбудова нації” (Берлін) та іншими. У цей час письменник розпочинає працю

над епопеєю “Волинь”. Перша книга під назвою “Куди тече та річка” з’явилася 1934 року, два наступні томи: “Війна і революція” та

“Батько і син” були написані упродовж 1935-1937 років. Паралельно з працею над “Волинню” У. Самчук написав ще два романи, присвячені українському селу: “Кулак”, (1932) і “Марія” (1934).

Восени 1938 – весною 1939 року У. Самчук як кореспондент брав безпосередню участь у проголошенні Закарпатської України під проводом Августина Волошина. Після поразки цієї відчайдушної спроби самостійного державного будівництва письменник потрапив до угорської тюрми, звідки йому майже чудом вдалося вислизнути. Наслідком цих вражень став роман “Гори говорять”.

З початком агресії фашистської Німеччини проти Радянського Союзу У. Самчук, не полишаючи надії на розбудову Української Самостійної Держави, нелегально перетнув кордон у липні 1941 року і прийшов до Львова. Пізніше він став головним редактором рівненської газети “Волинь”. За публікацію 23 березня 1942 року статті “Так було і так буде” У. Самчука заарештували. Внаслідок втручання колишніх приятелів (ще з часів перебування його в Німеччині) письменника через місяць звільнили. Після виходу з тюрми він продовжує друкуватися в різних, переважно українських, виданнях.

З 1943 року У. Самчук перебирається на захід: Львів, Польща, Німеччина. Після закінчення війни письменник опинився в таборах “Ді-Пі”, де був обраний головою Мистецького українського руху (МУР) – організації українських митців-емігрантів, до якого серед інших входили Василь Барка, Іван Багряний, Євген Маланюк, Тодось Осьмачка, Юрій Шевельов. Там же вийшов друком автобіографічний роман “Юність Василя Шере-мети” (1947) та перша частина нового роману-епопеї “Ost” під назвою “Морозів хутір” (1948). (Другий том епопеї – “Темнота”, виданий в Америці 1957 року, а третій – “Втеча від себе” – 1982 року в Канаді).

23 вересня 1947 року У. Самчук виїхав до Канади, де в Торонто провів останні сорок років життя. У цей час він став одним із засновників Об’єднання українських письменників “Слово” 1954 року. З-під пера письменника вийшли романи: “Чого не гоїть вогонь” (1959) про боротьбу УПА на Волині, “На твердій землі” (1967), “Слідами піонерів” (1980) про життя українських переселенців у Канаді та США. У. Самчук пише також спогади, присвячені передусім рокам Другої світової війни: “П’ять по дванадцятій”, “На білому коні”, “На коні вороному”, “Планета Ді-Ш” тощо.

Помер У л ас Самчук 9 липня 1987 р. в Торонто, похований на цвинтарі церкви св. Володимира канадського містечка Київ.

Твори У. Самчука написані в кращих традиціях європейської реалістичної прози, для яких характерні масштабність і багатоаспектність охоплення дійсності, глибоке розкриття психології персонажів. Письменнику вдається поєднати публіцистичність оповіді з поетизацією селянського життя.

Роман “Марія” належав до числа улюблених автором, він неодноразово до нього повертався у своїх письменницьких роздумах, часто читав уривки з “Марії” на власних творчих вечорах і зустрічах із читачами. Роман було написано по гарячих слідах подій із винятковим емоційним напруженням як у зображенні самих подій, так і в психологічних характеристиках героїв, у першу чергу, центральної постати роману – Марії. Життя і смерть Марії, яку вбив голодомор, набуває розширеного, символічного значення – за ними стоїть Україна. В цьому контексті зрозумілим стає й вибір імені героїні. Божа мати, вбита штучним голодом в Україні тридцятих років двадцятого століття,- що може бути жахливішим для християнського світовідчування народу? Мабуть, саме тому з такою силою співпереживання сприймали сучасники.- читачі й слухачі – цю високу трагедію.

(Безхутрий Ю. Коні У ласа Самчука/ / Самчук У. “Так бачило око і відчувала душа”. Зі споминів і вражень (1941-1943).- К.: Центрмузінформ, 1998.- С 14.)


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)

Улас Самчук – УКРАЇНСЬКІ ПИСЬМЕННИКИ-ЕМІГРАНТИ


сонячна машина скорочено
Улас Самчук – УКРАЇНСЬКІ ПИСЬМЕННИКИ-ЕМІГРАНТИ