Українська література

Актуальність теми. З початку 1930-х рр. і до кінця 1980-х рр. творча спадщина Володимира Винниченка була вилучена з нормального культурного обігу: твори його не друкувалися в УРСР і не вивчалися. Винниченкознавство як літературознавча ділянка існувало й розвивалося лише за кордоном – завдяки дослідженням Г. Костюка, М. Мольнара, С. Погорілого, Л. Онишкевич, В. Ревуцького …

Що ж до “материкової” України, то тут варта згадки спроба повернення спадщини В. Винниченка в середині 1960-х рр. . Спроба ця – з огляду на несприятливі суспільно-політичні

обставини – виявилася невдалою, після чого штучна пауза затяглася ще на два десятиліття. Перший етап у вивченні феномена Винниченка після реабілітації письменника наприкінці 1987 р. мав ту особливість, що з’ясовувалися передусім обставини його політичної біографії , визначалися

Загальніконтури й масштаби творчої спадщини, його місце в історії українського письменства. Цим питанням були присвячені публікації П. Федченка, І. Дзеверіна, М. Жулинського, М. Слабошпицького та інших дослідників. Жанри нарису й огляду домінували – і в цьому була своя закономірність.

З початку 1990-х рр. стали з’являтися

вже не тільки публікації нарисового характеру, а й студії типу “життя і твор-чість” . монографічні дослідження спадщини письменника під кутом зору певної проблеми .

Визначаючи в 1971 р. – з нагоди 20-річчя з часу смерті В. Винниченка – найактуальніші завдання винниченкознавства, Г. Костюк наголошував, що одним із них є “вивчення Винниченкової творчости в ширшому порівняльному аспекті світової літератури”. “Критика, – констатував дослідник, – кидала різні думки про впливи чи співзвучність творів В. Винниченка з різними авторами світу: тут і Ф. Достоєвський, і М. Горький, і М. Арцибашев, і Л. Андреєв, Леся Українка вказувала на співзвучність з мотивами А. Чехова і Гавптмана. Один німецький критик… в рецензії на “Брехню” … висловився був, що героїня драми Наталя Павлівна “загадкова жінка, яка постала за допомогою Ібсена і декількох французів. Не можна обійти і Метерлінка, драматурга, до якого пильно приглядався завжди Винниченко, п’єси якого сусідували і конкурували з Винниченковою “Брехнею” в репертуарі знаменитої італійської Емми Граматіки; навіть назву для своєї нової п’єси “Великий секрет” Винниченко запозичив від Метерлінка”.

Проблема, поставлена чверть століття тому Г. Костюком, зберігає свою актуальність і донині. Вона не ставала досі предметом спеціального дослідження, хоча на пошук аналогій і зіставлень “провокує” сама творчість Винниченка. Прагнучи “прорубати вікно в Європу”, цей письменник вів постійний творчий полілог з багатьма попередниками і сучасниками, чутливо реагуючи на зміну літературних мод, на естетичні шукання як у західноєвропейській, так і в російській літературі. Винниченко як явище української літератури не може бути “розгаданий” поза його численними творчими захопленнями і відштовхуваннями, що передбачали як засвоєння, трансформацію чужого досвіду, так і полеміку з ним. Стосовно драматургії В. Винниченка значну частину роботи в цьому аспекті виконала Л. Мороз.

Але в тому то й річ, що дослідження генетичних і типологічних зв’язків прози й драматургії письменника з художніми явищами світової літератури кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. ст. – це завдання надто масштабне, щоб бути вичерпаним в одній-двох монографіях.

Необхідність розгляду творчості В. Винниченка в порівняльному аспекті тим більш очевидна, що сама вона є переконливим доказом того, що український культурний розвиток був, за словами Д. Чижевського, “складовим елементом загальноєропейського”: “Коли український культурний розвиток проходив ті самі стадії, що й європейський взагалі, то не тому, що на Україну приходили ззовні “впливи”, на Україні чинять “чинники”, “фактори” чужого походження, а тому, що Україна яко частина європейської культурної цілости переживає ті самі внутрішні процеси, що й цілість, до якої вона належить”.

З’ясування характеру творчого діалогу В. Винниченка з М. Горьким і Ф. Достоєвським, Г. Мопассаном і Г. д’Аннунціо, Ф. Ніцше та Г. Ібсеном, Е. Золя і К. Гамсуном дає можливість істотно доповнити картину взаємодії української літератури перших десятиліть ХХ ст. з іншими літературами; розкрити суттєві особливості творчої індивідуальності В. Винниченка, домінанти його художнього мислення; визначити внесок українського прозаїка й драматурга в осмислення актуальних “питань доби”; відповісти на низку питань щодо зв’язку творчості В. Винниченка з художніми течіями кінця ХІХ – початку ХХ ст. ст. – як усередині української літератури, так і за її рамками.

Об’єкт дослідження – творчість В. Винниченка 1902-1920 рр. . Локалізація матеріалу зумовлена масштабами літературної спадщини письменника, а також тим, що період останньої його еміграції має свої істотні особливості. М. Зеров цілком резонно виділяв цей період як окремий етап творчої еволюції письменника.

Об’єктом дослідження у дисертації є також європейська проза і драматургія кінця ХІХ – початку ХХ ст. ст., філософські праці Ф. Ніцше.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося як складова частина комплексної теми “Творчість В. Винниченка у контексті світової літератури кінця ХІХ – початку ХХ ст. ст.”, над якою працювала наукова група кафедри української літератури Кіровоградського педагогічного університету ім. В. Винниченка в 1994-1996 рр.

Тема затверджена Міністерством освіти України.

Тема дисертації затверджена також координаційною радою Інституту літератури НАН України.

Мета і завдання роботи. Основною метою дисертації є визначення генетичних та типологічних зв’язків творчості В. Винниченка з художніми явищами в європейських літературах кінця ХІХ – початку ХХ ст. ст.

Реалізація цієї мети передбачає виконання таких завдань:

– визначення особливостейлітературної ситації в Україні на початку ХХ ст., зумовленої “боротьбою генерацій” і пошуком українською літературою нової естетичної якості;

– з’ясування ціннісних орієнтацій та рис психологічного портрета В. Винниченка;

– визначення специфіки трансформування В. Винниченком відомих сюжетів, мотивів, образів;

– обсервування генетичних і типологічних зв’язків між творами В. Винниченка і романами Ф. Достоєвського, зіставлення морально-філософської проблематики та характеру її інтерпретації українським і російським письменниками;


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...


Українська література
катерина тарас шевченко читать скорочено