У чому виявилося новаторство І. Карпенка-Карого як драматурга?

Видатний учений, літературознавець О Єфремов зазначав, що новаторство І. Карпенка-Карого як драматурга виявилось у тому, що він “пив з власної чарки”, топтав свою стежку в літературі, першим виступивши “за межі шаблону – отієї етнографічної, з неодмінним коханням у центрі, драми й дав початки серйозної комедії, цінної і з громадського, і з художнього погляду”. Від драматургії І. Карпенка-Карого повіяло таким свіжим вітром, що той повів одразу вловили і критика, і глядачі (бо ж драма найперше ставилася на сцені) не тільки в Україні,

а й за її межами. Так, під час гастролей українського театру в Москві 1901 року газета “Театральные известия” дала таку лаконічну, але точну характеристику художньому почерку драматурга:

..Малороссийский он Островский,

Фотограф родины своей.

Его перо лишь правдой дышет.

И чужд ему совсем шаблон…

Он также славно пьесы пишет,

Как и играет славно он.

Якщо кожен з цих, хай і не зовсім вправних, рядків проілюструвати фактажем, то вийде найпереконливіший літературний портрет письменника.

Основні свої твори І. Карпенко-Карий написав у 80-ті pp. XIX ст., тобто у той час, коли в суспільстві відбулися

глибокі зміни, набули розвитку нові, капіталістичні відносини. Почалося інтенсивне класове розшарування, що з усіма своїми наслідками дало про себе знати і в Україні. Основний клас тогочасного суспільства – селянство розділився на дві неспівмірні кількісно верстви: “хазяїв” та “голоту”. З першої виокремилися капіталісти-аграрії, які, скуповуючи землю і визискуючи на ній селянина, зосереджували в своїх руках чималий капітал, а з “голоти” почав формуватися сільський пролетаріат, який цілком відривався од землі й переходив на становище вічних наймитів та наймичок. Умови і спосіб життя нових суспільних верств формували у кожної з них і новий світогляд, психологію, мораль.

Ці нові явища тогочасного життя в найтиповішому, найхарактернішому їх вияві І. Карпенко-Карий зображує надзвичайно сильно й художньо переконливо. Не пориваючи а національною театральною традицією (бо ж у центрі зображення так само залишається народне життя й народні типи), він усе ж таки виводить українську драматургію з кола хатніх, особистих проблем, головну увагу зосереджуючи на громадських питаннях і настроях, на економічному розвитку народного життя.

Новий матеріал вимагав і нової жанрової форми, тому І. Карпенко-Карий звертається до жанру проблемної, “серйозної комедії”, збагативши тим самим не тільки ідейно-тематичну, а й жанрову палітру української драматургії. У таких починаннях драматург не був самотнім, тому І. Франко назвав його лише “одним із батьків новочасного українського театру”. Так, Панас Мирний до драматичного жанру звернувся тому, що побачив відсутність поступу “драматической литературы, пробавляющейся или стариною (Котляревским, Квиткою), или кривлянием”. Нові проблеми звучали і в окремих творах М. Старицького та М. Кропивницького. Але найглибший і найточніший аналіз вони здобули у драматургії І. Карпенка-Карого.

Нові соціальні типи зображені драматургом у таких п’єсах, як “Бурлака”, “Розумний та дурень”, “Сто тисяч”, “Хазяїн”. Усі вони представляють яскравий тип “хазяїна”, що вже стоїть над сільським загалом і почав запускати пазурі в тіло бідного селянина, випивати, як павук, його життєву силу. Старшина Михайло Михайлович, Михайло Окунь, Калитка і нарешті Пузир – все це різні обличчя многоликого глитая, типи нових господарів, які, відповідно до свого капіталу, знаходяться на тому чи іншому щаблі соціальної драбини. Але якщо перші два ще тільки ступили на стежку наживи, а Калитка орудує тисячами, хоч і не вийшов ще з мужицької “лінії”, то Пузир володіє великою капіталістичною машиною із десятками і навіть сотнями найманих робітників. Постаті новоявлених бізнесменів, пузирів і калиток змальовані автором в усій оголеності їх “комерчеських” інтересів, життєвих намірів та дій. Найдосконаліше процеси наступу капіталізму на село, його могутню і водночас руйнівну силу зображено в “серйозній комедії” “Хазяїн”. У центрі драматичної дії – грошові пристрасті капіталістичного світу, “стяжания без жодної іншої мети, стяжания для стяжания”, як зауважував сам автор у листі до сина. Основним об’єктом зображення послужило “хазяйське колесо” мільйонера Пузиря, яке “одних даве, а другі проскакують”, що символізує собою всю систему тогочасного капіталістичного господарства. У його круговерть підхоплені і хазяї, господарі життя (Пузир, Золотницький), і їхні підручні, деморалізовані слуги капіталу (Ліхтаренко, Феноген, Маюфес), і чесні дурні, що не можуть прижитися в царстві хижаків (Зозуля), і “дешеві робітники”, які врешті-решт протестують, пробують, хоч і марно, боротися з непереможним наступом капіталу.

Надзвичайно ретельно автор простежує весь механізм “хазяйського колеса”, закони, логіку й філософію життя тих, хто його обертає, найяскравіше змальовуючи світ хижаків-власників. У цьому світі, як показує письменник, все продається, навіть інтереси ближнього; все тримається на розрахунку, на голому грошовому інтересі, на шахрайстві й здирстві. Автор оголює хижацьку сутність мільйонера, ділка-“плутократа”, який “йшов за баришами наосліп, штурмом кришив направо і наліво, плював на все і знать не хотів людського поговору”. Він “обмане, обікраде, заріже, ограбить, чортові душу продасть – аби гроші!”. Для нього немає “ні сорому, ні честі”, він неперебірливий у засобах досягнення наживи – “аби бариш, то все можна!”. Єдине, що може протистояти йому,- то це така ж “дика, страшенна сила”.

За такими ж законами і мораллю живуть і підручні Пузиря, яких викохав не тільки він сам, а й “підходящий” суспільний грунт. “З усього… треба користь витягать, хоч би й зубами прийшлося тягнуть, тягни!” – такий девіз їхнього існування. В суспільстві експлуатації та наживи, обману й шахрайства на найвищому рівні (бо ж “тут вор у вора краде”) така поведінка не лише виправдовувалася, а й узаконювалась. Та, звісно, лише щодо “хазяїв”, господарів життя. Такої оголеної соціальної критики й такого гострого викривального пафосу до І. Карпенка-Карого українська драматургія не знала.

Новаторськими в основі своїй були також авторські висновки до зображеного в драмі. Вони звучали не прямо, а опосередковано, через систему характеристик і сюжетних ситуацій. Ці висновки прийнятні й для сьогоднішнього дня, настільки глибоко та всебічно аналізує автор процеси зародження й функціонування капіталу. У підтексті драми чітко простежується думка, що як окреме капіталістичне господарство, так і суспільна система, в якій і мораль, і політика, і етика переводяться у грошовий еквівалент, де бізнес існує заради бізнесу, в основі своїй є самознищу-вальна, саморуйнівна. Адже руйнується основа основ – людина, нівелюється людське, духовне в ній. А ставши бездуховною, вона ніколи не зможе почуватися щасливою.

Важливо, що новаторство І. Карпенка-Карого щодо змісту, постановки проблеми, загальних висновків гармонійно доповнюється і новизною форми, засобів драматургічного вирішення. Це передусім “серйозна комедія”, отже, вже сама природа жанру диктувала свої закони й вимоги. Це і відсутність дешевих комічних ефектів, що створювалися клоунадою, розважальними сценічними трюками. Комізм ситуацій і образів досягається за допомогою слова. В центрі сценічного розвитку – не дія, а думка, передана у діалозі, розмові або в окремій репліці. Саме вони давали змогу відтворити найтонші відтінки ситуацій, найрізноманітніші нюанси характеру героя, його внутрішнього світу. Для драми попереднього часу, соковито декорованої етнографічними експонатами, розбавленої пісенно-музичним елементом, це було незвичним. І драматург навіть побоювався, що його твір, розрахований передусім на вдумливого глядача, на роботу мислі, а не на бездумне споглядання, можуть не сприйняти, що він може “бути скучним” для глядачевого залу. Певною мірою так і було, бо нове завжди на перших порах викликає спротив. Але драми І. Карпенка-Карого виховували нову театральну аудиторію, формували її естетичні смаки. І в цьому також виявилося новаторство талановитого драматурга.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...


У чому виявилося новаторство І. Карпенка-Карого як драматурга?
опис своєї кімнати