У чому складається правда про Велику Вітчизняну війну, представлена в поемі Василь Теркин?

У статті “Як був написаний “Василь Теркин”” Твардовский розповів історію появи легендарного літературного героя в білофінську війну 1939 – 1940 років. Тоді автори фронтової газети “На стражі Батьківщини” придумали ім’я й характер для вмілого, що ніколи не сумує бійця. Ім’я – з натяком на досвідченість, бивалость, “тертость”; характер – сміливий, життєрадісний, спритний. Вася Теркин був умовним, невибагливим, напівлубочним персонажем-бійцем, він переходив з одного фейлетону в інший і став постійним героєм веселих

коміксів і віршованих підписів до них.

Твардовский приводить у статьепример ілюстрованого оповідання-жарту “Як Вася Теркин “мови” добув”: Вася замаскувався під замет, білофінський лижник наїхав на цей замет, упав і був узятий у полон: Так у розвідці дуже спритно, Застосувавши маскування, Добув Теркин “мови” И доставив у штаб полку. Сам поет не ставився до Васі Теркину серйозно, тому у вступі до серії фейлетонів герой представлений богатирем , веселуном, аматором поїсти й повоевать: Але зате не береже Богатирської сили И ворогів на багнет бере, Як снопи на вила Одним словом, Вася Теркин – незвичайний

боєць – своєю казковою удачливістю й оптимізмом сподобався радянським солдатам фінської кампанії. З 1942 року Твардовский знову став друкувати у військових газетах віршовані історії про Теркине, але тепер героя кликали Василем, та й мало він був схожий на колишнього молодця.

Щоб підкреслити розходження між двома однойменними героями, Твардовский прямо говорить, що новий Теркин – звичайний хлопець: Втім, хлопець хоч куди.

Хлопець у цьому роді В кожній роті є завжди, Та й у кожному взводі. Тепер завдання поета незрівнянно сутужніше – не просто показати вдалі пригоди безжурного російського богатиря, а розкрити характер воюючого народу. Для цього в більшості глав поеми описуються звичайні епізоди важкого й небезпечного солдатського життя під час Великої Вітчизняної війни Характерна в зазначеному змісті глава ” Бій у болоті”, зміст якої як би вступає в суперечку з жартівливим описом подвигів колишнього Васі Теркина: Укласти чи тепер не можна, Що, мол, Горе не лихо, Що хлопці встали, взяли Сільце без праці?

Що з удачею постійної Теркин подвиг зробив: Росіянці ложкою дерев’яної Вісім фрицев уклав!

Твардовский добре розуміла: Вітчизняна війна, війна за національну незалежність, принципово відрізняється від локальної радянсько-фінської кампанії й вимагає зовсім іншого зображення: Ні, товариш, скажемо прямо: Був він довгий до туги, Літній бій за цей самий Населений пункт Борки. Бій місцевого значення автор дорівнює до великої битви за Сталінград, тому що отут і там солдати воювали й умирали за Батьківщину: И в трясовині, в іржавій каші, Сумирно – у рахунок, не береться до уваги – Ішли, повзли, лежали наші Вдень і вночі безперервно… І в глухомані, у бої безвісному В соснику, у кущах сирих Смертю праведн і чесної Впали багато хто з них. У поемі, на відміну від підписів до коміксів, Твардовский не боїться показувати позбавлення, тяготи війни й так виражає своя повага червоноармійцям, які пережили все це й перемогли.

Саме ця правда про війну стає для поета головним предметом зображення.

Автор розповідає про невдалу переправу в главі “Переправа” або про відступ сорок першого року в главі “Перед боєм”. Розповідає без остраху, тому що знає, що радянський народ обов’язково переможе в цій війні, священної для нього, а виходить, справедливої. Цю же думку повторює Теркин своїм фронтовим товаришам: Не зарвемося – так прорвемося, Живі будемо – не помремо.

Строк прийде, назад повернемося, Що віддали – усе повернемо. Життя солдата на війні зображена Твардовским просто, без бадьорих гасел і закликів.

Поет жартівливо перераховує теми своєї книги: Про вогонь, про сніг, про танки, Про землянки так онучі, Про онучі так землянки, Про махорку й мороз… – И жодного разу не згадує звичних ідеологічних символів: комуніста-політрука, червоний прапор, присягу. Навпаки, солдат думає на фронті про свіжу воду, про просту їжу, про сон, про сім’ю й любов, цінує жарт-примовку, правду і, звичайно, життя. Все перераховане – звичайні людські бажання й потреби, але за цією зовнішньою щоденністю й приземленістю схований щирий, непоказний патріотизм – почуття “соромливе в російському, але в той же час лежаче в глибині душі кожного” . У главі “Хто стріляв?

” описується майже казковий, але реальний військовий епізод: Теркин пострілом із трилінійної гвинтівки збив німецький бомбардувальник. Цей геройський учинок начебто нагадує колишні лихі подвиги Теркина – солдата білофінської війни. Але в “Книзі про бійця” автора цікавить не стільки сміливий учинок Теркина, скільки щиросердечний стан бійців в окопах: спочатку дзижчання хруща навіяло спогади про мирну весну, але воно швидко змінилося страшними звуками авіанальоту, і бійці сповна відчули, що значить “і смерть, і пекло з усіх боків” : Смерть гуркоче в перетинках, И далекий, далекий, далекий Вечір той і та дівчисько, Що любив ти й беріг.

І друзів, і близькі обличчя, Будинок рідний, сучок у стіні… Тут уже немає й сліду “веселої” війни, реальна війна стає найтяжким психологічним і фізичним випробуванням для людини. Чим ближче кінець “часу гіркої” і, виходить, фінал книги, тим частіше Твардовский показує страждання людей, людські трагедії. Теркин всю війну згадує батьківщину, що “нудиться під ворогом”, і тому, форсувавши Дніпро у верхів’ях, тобто фактично звільнивши рідний смоленський край, він, на диво друзів-бійців, плаче: Мати-Земля моя рідна, Вся смоленська рідня, Ти прости, за що – не знаю, Тільки ти прости мене!

Безмірне горе почуває солдат-сирота, що на місці свого села побачив тільки пустир, що заріс багаторічним бур’яном: А в нашого солдата, – Хоч зараз війні відбій, – Ні віконця ні, ні хати, Ні господарки, хоч одружений, Ні синка, а був, хлопці, – Малював будинку із трубою…

У поемі Твардовского немає навмисної патетики, казенного оптимізму. Наприклад, проникливі слова про Батьківщину з’являються в поемі у зв’язку з пересічним епізодом: боєць із теркинского взводу втратив “геть усе й кисет”. Теркин, бажаючи побадьорити товариша, міркує: Втратити кисет з махоркою, Якщо комусь пошити, – Я не спорю, – теж гірко, Важко, але можна жити, Пережити лихо-хибу, У кулаку тримати тютюн…

Але Росію, матір-бабу, Нам втрачати не можна ніяк.

Отже, поема “Василь Теркин” – “енциклопедія солдатського життя”. Це визначення Твардовский прочитав у листі одного фронтовика. Звичайно, для автора лестно одержати подібне читацьке відкликання, але він справедливий не у всім. Були ще сторони солдатського життя у Великій Вітчизняній війні, які поет не показав: розстріли за порушення наказу №227 “Ні кроку назад! “, діяльність Смерша по викриттю “шпигунів” на передовий і т. п. Цю правду розповідять письменники, які будуть зображувати війну через роки після перемоги: В. П. Некрасов , К. М. Симонов , В. О. Прочан , В. Л. Кондратьев , В. П. Астафьев .

Але безперечно одне: Твардовский створив чудовий добуток про Вітчизняну війну під час війни. Герой поеми – народ, тому головне, що вдалося авторові, – це виразити народний погляд на війну, погляд несуєтний і правдивий. Для поета символом народу-переможця став звичайний солдат, рядовий піхотинець.

Його життя й ратна праця автор зробила зрозумілими й близькими читачеві, прославив його подвиг і розбудив почуття поваги, подяки, любові до простого солдата, скромному й малопомітному.

Як Вітчизняна війна відрізнялася від фінської кампанії, так і Вася Теркин відрізнявся від Василя Теркина. Значення всенародного подвигу у Великій Вітчизняній війні визначило пафос “Книги про бійця”: Твардовский показав війну непарадну, неофіційну, зате теперішню. У поемі немає вихваляння радянського ладу, немає образа комуніста-ідейного натхненника, який би кликав на подвиг, не згадується навіть ім’я Сталіна, зате є війна ротного й батальйонного рівня, де простий боєць – особистість, від нього залежить перемога. Не випадково в поемі не описуються, а тільки згадуються великі бої Вітчизняної війни під Москвою, під Сталінградом, під Курськом і т. д. , де діяли цілі фронти й армії