Твір за поемою “Євшан-зілля”

Історична пам’ять – це святиня народного духу, велич, доблесть і міць держави, надійний гарант єдності, наступності і спадкоємності поколінь, згуртування нації, атрибут шляхетності національної вдачі, запорука щасливої долі. Цю істину прекрасно розумів Микола Кіндратович Вороний – видатний діяч української культури, творчість якого припадає на злам ХІХ-ХХ стст.

Поезія М. Вороного глибоко патріотична. Вірш “Краю мій рідний”, датований 1908 роком, нагадує вірш Б. Грінченка “Смутні картини” . Створені різними поетами в різні

історичні періоди, обидва вони перейняті глибоким переживанням за долю занапащеного краю і пригнобленого народу. Безперечно, одним з кращих творів М. Вороного є поема “Євшан-зілля”.

Автор не лише надав зворушливого поетичного звучання давній легенді, а й переосмислив її в науку своїм сучасникам, які зневажливо ставилися до краю.

Поет щиро вболівав за долю рідного краю і тих, хто його відцурався. З болем у голосі звертається поет до таких людей. Половецький хан посилає на руську землю музиканта з метою повернути сина з чужини до рідного дому.

Але хлопець, якого князь Володимир оточив пошаною і багатством,

не пам’ятає вже свого роду: Але спів цей ніжний, любий. Ані перший, сильний, дужий, Не вразив юнацьке серце, – Він сидить німий, байдужий.

Але співець знаходить спосіб розбудити пам’ять юнака:

…знімає Той євшан, чарівне зілля, І понюхать юнакові Подає оте бадилля.

Сталось диво! Подих рідної землі відродив картини дитинства, хлопець ніби прокинувся від сну:

Краще в ріднім краї милім Полягти кістьми, сконати, Ніж в землі чужій, ворожій В славі й шані пробувати!

Гостро звучить біль поета в останній строфі, сформульованій як риторичне запитання:

Де ж того євшану взяти, Того зілля – привороту, Що на певний шлях направить,- Шлях у край свій повороту.

Поема “Євшан-зілля” свідчить про те, що конкретній проблемі поет зумів надати широкого, узагальненого масштабу. Зміст пророчої літописної легенди автор трансформував не лише на свій край, він показав її актуальність для будь-якого народу, в якому люди, “котрі вже край свій рідний зацурали, занедбали…” Інтерпретована поетом наприкінці XIX ст. прадавня легенда й сьогодні звучить по-сучасному, бо хіба мало в нас таких людей, які відцуралися від рідної мови і культури.

То ж шануймося! Бо історична пам’ять – невичерпне джерело життєвої мудрості й обачності, оберіг і застереження від бездуховності, жорстокості, яничарства й манкурства. Перевертні, космополіти, національні зрадники й нігілісти, безбатченки й відступники, які цураються свого коріння, плодяться саме на Грунті історичного безпам’ятства.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)



Твір за поемою “Євшан-зілля”


розповідь про океан 4 клас
Твір за поемою “Євшан-зілля”