Твір Утвердження думки про необхідність оновлення суспільного устрою (за поемою І. Котляревського “Енеїда”)

Утвердження думки про необхідність оновлення суспільного устрою (за поемою І. Котляревського “Енеїда”)

XVIII ст. знаменувало прихід в Україну просвітительства – могутньої ідейної течії, яка передувала розвитку нових суспільних відносин на уламках феодально-абсолютистського ладу. Прогресивні діячі культури того часу проголошували панування людського розуму й освіти, намагалися утвердити новий світогляд всупереч усталеним канонам.

І. П. Котляревський писав славнозвісну “Енеїду” впродовж тривалого часу, тому в творі,

як відзначає літературознавець Є. Кирилюк, “в багатьох істотних і важливих рисах відбилась уся переходова доба від старої Гетьманщини до нових форм життя…” Письменник у бурлескно-травестійній поемі – переспіві відомої героїчної епопеї Вергілія – показав, що суспільне становище індивіда цілком залежить від середовища. З цією метою автор подає широку картину життя українців на рубежі XVIII-XIXCT.

Зображуючи представників панівної верхівки в образах богів та земних вельмож, Котляревський, використовуючи засоби народної сміхової культури, скинув з п’єдесталів олімпійських небожителів, зірвав ореол божественності.

Наприклад, Юнона, дізнавшись про те, що Еней вирушив у похід, кинулася до Еола. Разом з героїнею ми потрапляємо до господи бога вітрів, що являє собою приховане змалювання патріархального побуту козацької верхівки. Юнона звертається до Еола з таким ось проханням:

Пошли на його (Енея) лихо злеє, Щоб люди всі, що при Енеї, Послизли і щоб він і сам…

Еол одразу не міг виконати прохання богині, оскільки його сини займалися “важливими справами”:

Борей недуж лежить з похмілля,

А Нот поїхав на весілля,

Зефір же, давній негодяй,

З дівчатами заженихався,

А Евр в поденщики найнявся.

Тим часом Венера – типовий образ тогочасної поміщиці – звернулася до Зевса, щоб він підтримав Енея. Зевс – владний господар Олімпу – зображений Котляревським у нищівному плані:

Зевес тогді кружав сивуху І оселедцем заїдав.

Живучи у постійних сварках між собою, хабарництві, підлості, розвагах, створюючи умови для розпалювання ворожнечі між людьми, панська верхівка була байдужа до долі простої людини.

Рельєфно утворі зображене й дворянство. Латин “як цар в своїм народі ‘ ішов в кругу своїх вельмож, которі всі були в параді, надувшись всякий з них, як йорж”. Цар Латин постає таким собі “старим скупиндею”, по суті слабовольним, безхарактерним, але гонористим. Його дочку теж не минуло дошкульне перо автора, який порівнює її з мухою в окропі, вона те й робила весь час, що “в зерцадло очі все п’яла”.

Рутульський – “князьок” Турн являє собою гульвісу-офіцера, задерикуватого, пихатого. А це ж захисник панівної верхівки!

І. Котляревський гостро засуджує пороки феодального ладу, в якому проста людина не мала можливості реалізувати себе. Старе колесо державного устрою давило паростки нового, прогресивного. Поет-просвітитель, Проте, оптимістично настроєний. Подаючи розгорнуту картину пекла, він помістив туди хабарників, скупих, брехунів, лжевчених, злодіїв тощо. Слід відзначити, що аморальні явища, засуджені автором, стосувалися переважно панівних класів:

Панів за те там мордували І жарили зо всіх боків, Що людям льготи не давали І ставили їх за скотів.

Таким чином, продовжуючи й розвиваючи традиції української сатиричної літератури Г. Сковороди та письменників ХУІІІ ст. Котляревський зробив значний крок вперед до з’ясування взаємозв’язку між загальним станом суспільства і особистістю. Розвінчуючи пороки тогочасного імперського устрою, поет-просвітитель протиставив йому волелюбних, незалежних троянців – запорожців. Тим самим він утвердив думку про можливість побудови суспільства, основаного на засадах природної рівності людей і справедливості.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)

Твір Утвердження думки про необхідність оновлення суспільного устрою (за поемою І. Котляревського “Енеїда”)


читати одержима лесі українки скорочено
Твір Утвердження думки про необхідність оновлення суспільного устрою (за поемою І. Котляревського “Енеїда”)