Травневі “заметілі”

Того весняного ранку я вийшла надвір без чітко окресленої мети, просто тому, що хотілося прогулятись. “Можливо, зайду в парк”, – подумала я. Щойно вийшла з будинку, одразу зрозуміла – прогулянка буде тривалою. Хоча б тому, що у день, коли розквітли абрикоси, сидіти вдома – майже злочин. А абрикоси розквітли пишно, одразу скрізь – і на вулиці, і в садах, і в парку понад річкою.

Дерева здавалися білими хмарками, що з невідомої причини опустилися майже до землі і висять там тепер, трохи коливаючись від легенького вітерця. Ранні бджоли

ліниво гули в цих розкошах, у небесно-гарному ароматі квітів, що пахли весною, життям і любов’ю. Не знаю чому, але саме аромат квітів абрикоси завжди був для мене чимось… чимось теплим, світлим і дорогим, найдорожчим.

За кілька днів ніжні білі пелюстки почнуть осипатись, і на день чи два до міста повернеться зима, тільки вже інша – добра та легка, з ароматними, але такими ж білими завірюхами та снігопадами абрикосових пелюсток. У ці дні дуже рідко дощить. І добре – людям потрібне щось радісне, світле, незмінне. Як цвітіння абрикос щороку наприкінці квітня.




Травневі “заметілі”
лесков человек на часах анализ