Трагічне явище української еміграції у новелах Стефаника

Найвизначнішим майстром короткої реалістичної соціально-психологічної новели в українській демократичній літературі кінця XІX – початку XX ст. був Василь Стефаник. Письменник створив вражаючу за силою впливу на читачів картину з життя сільської бідноти та наймитів, розкривши конфлікти епохи і складні душевні переживання свого сучасника. Наскрізною темою творчості Стефаника було важке життя західноукраїнської сільської бідноти. Коли Стефаник прийшов у літературу, в поневоленій цісарською Австро-Угорщиною Галичині відбувалося швидке

проникнення капіталістичних відносин на село, зубожіння і пролетаризація широких мас. Письменник найперше взявся відображати болісний процес “розселення” у селі і породжені ним душевні трагедії.

Головною темою першого періоду творчості Стефаника був складний і болісний процес розорення селян. У той час ремісники не могли конкурувати з промисловою продукцією й розорялися. Зростали маси пролетарів, які не мали де прикласти руки.

Тому пошестю ширилась “еміграційна гарячка”. Тема еміграції зачіпається у ряді творів Стефаника: “Кленові листки”, “Осінь”, “Мамин синок”. Новела ж “Камінний

хрест” цілком присвячена темі еміграції. У ній письменник розкрив ті причини, що гнали бідняків у чужі невідомі краї. Іван Дідух наймитував, потім 10 років відбув у війську, а коли повернувся на село, батько й мати вже померли, лишивши йому завалену хату та букатку горба.

Він почав господарювати на цьому горбі. Вік свій збув бідняк на тім горбі, а не вибився з нужди. Сини не хотіли лишатися після нього наймитами, вимагали “завезти” їх до землі та дати хліба. “Два роки нічого в хаті не говорили, лиш Канада та й Канада…” Спродавши усе, старий їде шукати землі й хліба, а жінці каже, що везе її в далеку могилу, що вже на горбі поставив собі і їй кам’яний хрест. Не зазнавши щастя тут, Дідух не сподівався знайти його й на чужині.

Влучно автор розповів про той хрест, бо саме хрест можна ставити на житті людським, такому важкому і невдячному, як у Івана. Чужина для нього – смертний кінець тяжкої долі. Так влучно і точно Стефанику вдалося передати внутрішній біль героя тільки тому, що він був нерозривно пов’язаний зі своїм народом, писав картини з життя, переймався цими проблемами з великим переживанням за подальшу долю кожного селянина.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)



Трагічне явище української еміграції у новелах Стефаника


крила драча аналіз
Трагічне явище української еміграції у новелах Стефаника