Трагічна доля Марії

…І перед нею помолюся Мов перед образом святим Тієї матері святої…

Т. Шевченко

Видатний український письменник Улас Самчук назвав свій роман ім’ям головної героїні – Марії. Образ героїні став образом-символом, втілюючи в собі страждання всіх матерів України. Недарма твір має красномовну присвяту: “Матерям, що загинули голодною смертю на Україні в роках 1932-1933”.

Здається, Марія була народжена для щастя, бо ніби “…вся природа раділа народженню маленької дівчинки”. А та з радістю та довірою сприймала навколишній

світ. Дівчинка прагне жити, насолоджуватися життям.

Але вже в ранньому дитинстві Марія зустрілася з горем і бідою, які не покидатимуть її до кінця життя. Загинув у каменоломнях батько, з великого горя тяжко занедужала та померла мати. Марія повною мірою відчула на собі, яка вона гірка – сирітська доля.

Але мала такий величезний заряд життєвої сили, енергії, що ні сирітство, ні тяжке наймитування не зламали її, – виросла красунею, веселою, працьовитою, її поважають у селі.

До Марії прийшло перше світле кохання. Але й тут доля послала їй тяжке випробування: її коханого Корнія аж на сім років забирають у матроси.

Розлучаючись з ним, Марія присягається чекати милого, але не дотримала слова, вийшла заміж за Гната. “…Сама винна.

Обіцяла і забула обіцянку, не чекала. Не вірила в любов, захотіла багатства. Покутуй”. І довелося спокутувати тяжкий гріх, за який розплачувалася, живучи сім років з нелюбим чоловіком, втративши трьох дітей, народжених у шлюбі з ним.

Зрозумівши, що життя із Гнатом не принесе їй щастя, Марія йде на все, аби бути поруч з коханим Корнієм. Знехтувавши звичаями й традиціями, відкрито зустрічається з ним на вечорницях, а потім зважується на нечуваний у селі крок – розлучення з чоловіком. Розлучаючись, вона говорить: “Ти мучиш мене, Гнате!

Сам Бог не хоче, щоб ми жили разом”.

Поєднавшись з коханим, жінка відчула в собі радість, ніби тільки-но народилася на світ Божий і почала вільно жити.

Нелегким був початок її життя з Корнієм: довелося терпіти його брутальність, переборювати лінощі чоловіка, переживати злидні. Але лагідна вдача Марії, її терплячість, працелюбність, доброта створили чудо: під впливом дружини змінюється Корній, який, як і Марія, приростає до землі, починає відчувати насолоду від праці на ній, гордість, що вони на цій землі господарі, стає добрим батьком для їхніх дітей.

Доля посилає Марії ще одне випробування: згоріло її обійстя, підпалене Гнатом, але вона знайшла в собі сили впоратися і з цією бідою. Жінка не звинувачувала Гната, розуміючи, що на цей злочин його штовхнули відчай і безнадійна любов до неї.

Сумлінна, невсипуща праця на землі знов принесли у господу Марії достаток, впевненість, спокій, злагоду. Але прийшло на землю зло, яке передчував Гнат: “…на ближається дивна і страшна пора, коли все буде зруйноване, не зостанеться каменя на камені”. Це зло не обійшло Марію. Гинуть її діти: на війні, від репресій, від голоду.

Один із синів, Максим, гине від рук батька, який не витримав синівської наруги над найсвятішим. Відчуваючи свою скору смерть, іде помирати в поле зі старим псом Корній.

Помирає від голоду і сама Марія, яка виростила стільки хліба, що ним “можна прокормити цілу державу!..”

Розповідь про трагічну смерть Марії не може залишити читача байдужим, змушує замислитися: чи не є ця кінцівка пересторогою для живих – задумайтесь над долею України та її матерів!




Трагічна доля Марії
бальзак образ анастази де ресто