Трагедія Другої світової війни у зарубіжній літературі

Війна – це неприродний стан людини. Знецінюючи найбільшу коштовність на землі – людське життя, вона є трагедією як для переможних, так і для переможців.

У Другій світовій війні і уряди, і народи країн антигітлерівської коаліції мали ясну позитивну мету: вони боролися проти фашизму. Тому література про цю війну мала, в першу чергу, антифашистську спрямованість, патріотичний пафос.

Проте не менш вагомими тут є протест проти самої сутності війни як насильства над людиною, проти війни, яка знищує в людині людське і перетворює її на потвору

з психологією тварин. Саме такий підхід у зображенні війни спостерігаємо у творах Г. Белля. В. Бикова, Я. Івашкевича, В. Некрасова.

Війна у творах німецького письменника Горіха Белля – це війна переможених. Він зображує її останній період – період відступу і поразки, проте Белля цікавила не війна як така, а людина на війні. “У величезній кількості жертв, – говорить він, – губиться окрема людина…”, саме ця окрема людина, її страждання стають центральним об’єктом зображення.

Герої Белля – солдати, єфрейтори, фельдфебелі, обер-лейтенанти – прості служака, виконавці чужої волі, що не знайшли

в собі сили протистояти фашизму, а тому самі певною мірою страждають від своєї причетності до його злочинів. Ні, Белль не виправдовує їх – він співчуває їм як людям.

Маленьке оповідання Белля “Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…” пронизане величезним антивоєнним пафосом, до того ж йдеться не тільки про заперечення фашизму, а й будь-якої війни.

Сюжет оповідання будується на поступовому впізнаванні головним героєм, молодим пораненим солдатом, гімназії, в якій він навчався протягом восьми років і яку залишив всього три місяці тому, коли був відправлений прямо від шкільної парти на фронт.

Детально змальовуючи реквізит гімназії тогочасної фашистської Німеччини , Белль показує читачеві, що подібний реквізит відповідає певній системі виховання і в даному випадку – виховання расизму, власної вищості і непереможності.

Ковзаючи поглядом по всіх картинах і скульптурах, герой залишається байдужим, тут все для нього “чуже”. І лише потрапивши на операційний стіл, що знаходився в залі для малювання, він впізнає на дошці напис, зроблений його рукою: “Подорожній, коли ти прийдеш у Спа…”. “Побачити своє письмо – гірше, ніж побачити себе самого в дзеркалі, – куди більше ймовірності.

Ідентичність власного письма я вже ніяк не міг узяти під сумнів”. І в цю ж мить він усвідомлює і свій стан – у нього немає обох рук і правої ноги. Ось чим закінчилась система виховання, яку встановили “вони” в гімназії Святого Хоми, християнській гімназії, один з постулатів якої, напевно, збігався з біблійною заповіддю: “Не вбий!”. Школа, яка готувала до смерті, сама перетворилася натрупарню: в підвалах складали мертвих солдатів.

Не випадково вчитель примушував писати на дошці саме давньогрецький двовірш Симоніда Кеоського про битву спартанських воїнів під Фермотілами. Вірш про цю битву – давня формула подвигу у справедливій війні.

Спартанці загинули всі до одного, захищаючи батьківщину: “Подорожній, коли ти прийдеш у Спарту, повідай там, що ти бачив: тут всі ми полягли, бо так звелів нам закон”. Фашисти по-фарисейськи прагнули ототожнити себе зі спартанцями. Вбиваючи в голови молоді ідею про справедливі війни, готуючи їх до героїчної смерті, фашистські ідеологи насправді готували для Гітлера “гарматне м’ясо” – таке необхідне йому для звершення його антилюдських намірів.

Білоруський письменник Василь Биков теж написав чимало яскравих творів, присвячених II світовій війні . Його герої – звичайні люди. Але в хвилину найтяжчого випробування вони готові на самопожертву, поводять себе як справжні люди, благородні і сильні духом.

Такий і є герой повісті “Альпійська балада” Іван Терешко. Чотири рази втікав він з полону; думає не про себе, а про інших. Після багатьох страждань, принижень і мук його зачерствіла душа не здатна співпереживати і кохати. Кохання спалахує несподівано, наперекір всі смертям.

Втікачі – російський солдат та італійська дівчина – переживають щастя кохання за якусь мить до смерті. І в останню мить Іван думає не про себе, а про Джулію – сам гине, а її врятовує. Цим фіналом автор стверджує непереможність людяності і приреченість фашизму.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)

Трагедія Другої світової війни у зарубіжній літературі


твір таємне товариство боягузів скорочено
Трагедія Другої світової війни у зарубіжній літературі