Трагедія долі митця у поезії Бодлера

Бодлер прагне вразити читачів відверто моторошними картинами внутрішнього світу людини для того, щоб пробудити в них бажання протистояти злу, боротися із тваринним у собі, шукати і прагнути ідеалу та краси. “Тільки сягаючи найглибших прірв падіння, уява за законом протилежності запалює світоч найвищих ідеалів. Квіти чеснот в уяві поета не можуть розквітати без квітів зла, адже світло тим яскравіше, чим глибші тіні”, – так пояснював свою творчість Ш. Бодлер. Саме протиставлення і контраст стали основою художнього методу автора “Квітів

зла”.

У поезії втілювалося протирічне світосприйняття Шарля Бодлера, яке російський поет-сим-воліст Олександр Блок визначив так: “Перебуваючи у пеклі… він марив білосніжними вершинами”.

Шкода, що Блок жив у інший час і не міг виступити на захист поета і його книги в Палаці правосуддя у Парижі 20 серпня 1857 року. Сьогодні ми можемо лише уявляти, як усе відбувалося. Пекельні муки терпить поет-“сліпець”, невимовно страждає від зла у собі, в людях, оточуючому світі:

“З глибини волаю, Вимолюю твого жалю, моя кохана, З безодні темної, куди мій дух упав; Тут ніч надовкруги, – крізь тьму пливуть,

як плав, Прокляття, стогони, хула безперестанна”.

“Безодня темна” і прагнення “світла” – суперечливі життєві полюси власного життя Ш. Бодлера.”Ще зовсім дитиною я відчув у своєму серці два протилежних почуття: жах життя і захоплення життям”. І справді, часто здається, що життя Бодлера – це низка нещасть, розчарувань і ударів долі.

Шарль Бодлер народився 17 квітня 1821 року в Парижі. У шість років він втратив батька, котрий був майже на 40 років старшим за матір. Незабаром мати вдруге вийшла заміж за майора Опіка, який згодом дослужився до генерала. Те, що мати вийшла заміж за Опіка і в усьому йому скорилася, Шарль сприйняв як зраду.

Він дуже любив матір, та не міг вибачити їй зради до кінця життя. Стосунки вітчима і пасинка не склалися. Для Опіка маленький Шарль був неслухом, важкою дитиною, яку треба привести до тями і зробити добропорядним громадянином. Юний Шарль змушений був жити у розлуці з матір’ю, бо вітчим відправив 11-річного пасинка до інтернату при ліонському Королівському колежі.

Пізніше він не міг спокійно згадувати роки, проведені далеко від матері, серед нерозуміння ровесників та вчителів.

У своєму щоденнику “Моє оголене серце” Ш. Бодлер записав: “Почуття самотності з самого дитинства. Незважаючи на близьких – особливо у колі товаришів

Так, Бодлер пізнав гнітючість постійної самотності і нерозуміння: його рішення зайнятися літературою і присвятити їй своє життя батьки прийняти не могли. А тут ще й спосіб життя, який обрав собі Шарль після закінчення колежу: випадкові знайомі, веселі дівчатка з Латинського кварталу, ексцентрична поведінка – стосунки між вітчимом і пасинком ставали дедалі холодніші.

Щоб якось виправити становище, Опік вирішив відправити Шарля у південні колонії, виклопотавши йому посаду вчителя. Бодлер вирушив у морську подорож. 10 місяців, що провів він на кораблі, подорожуючи морями та океанами, справили неабияке враження на поета.

Та на острові Бурбоні Бодлер втік від наглядача і повернувся до Франції. Після досягнення повноліття Шарль вступив у права власності батьковою спадщиною, порвав із родиною і почав жити самостійно.

Коли мати побачила, що її син, живучи в паризькому аристократичному середовищі, надто швидко витрачає батьківський спадок, вона захвилювалася і звернулася до Юридичної ради, згідно з розпорядженням якої Бодлер отримував щомісячно від опікуна 200 франків, яких ледве вистачало на елементарні потреби. Але Шарль не втратив довіри і любові до своєї матері. Досить прочитати його листи до неї, де він турбується про її здоров’я, ділиться з нею своїми поетичними задумами, шкодує, що не може матеріально утримувати її.

Його листи до неї сповнені ніжності й смутку, бо він усвідомлював себе не таким, яким вона хотіла б його бачити, він не виправдав її надій і пішов шляхом, що сильно відрізнявся від долі середнього буржуа.

Як особистість і митець, Шарль Бодлер усе своє життя знаходився у стані непримиримого конфлікту з сучасним йому буржуазним суспільством. Його турбувала духовна ницість людської спільноти, відсутність певної мети, недосконалість світу. Він писав у своїх щоденниках про те, що “Франція вступила у фазу брутальності, а Париж став центром всесвітньої дурості”.

Свої гіркі думки він довіряв щоденнику: “Що означають небезпеки лісу у порівнянні з щоденними шоками й конфліктами цивілізації?.. Неможливо пробігти будь-яку газету, щоб не знайти у її рядках ознаки страшної розбещеності людини та водночас дивовижні вихваляння чесністю, добротою та милосердям і безсоромні твердження щодо прогресу й цивілізації. Будь-яка газета від першого й до останнього рядка – лише плетиво жахів.

Війни, вбивства, безсоромність, тортури, злочини королів, злочини націй, злочини приватних осіб, універсальне сп’яніння жорстокістю… Не розумію, як чесна рука може торкнутися газети без конвульсії огиди?”

У1848 році Бодлер взяв участь у революції, ставши до лав учасників барикадних боїв. Однак сп’яніння революцією швидко пройшло. Поет мріяв про великі соціальні зміни, а натомість побачив ще більшу прірву, в яку поринуло суспільство.

Він шукав забуття в наркотиках, вині, пристрастях і навіть стражданнях. Це був своєрідний протест проти аморальності дійсності.

Кохання. Ось що могло допомогти Бодлеру вибратися з “безодні темної” страждань та розчарувань. Надія на щастя та гіркота від неможливості душевного зцілення коханням. Його обраницею стала Жанна Дюваль, статистка одного з паризьких маленьких театрів.

Вона відверто зневажала літературну діяльність Шарля, постійно вимагала у нього гроші, була жінкою порочною та байдужою. Проте саме з нею пов’язана величезна кількість віршів у збірці “Квіти зла”. Обговорення результатів спостережень Можливий варіант заповнення таблиці “Протиріччя Ш. Бодлєра: “жах життя та захоплення життям”


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...


Трагедія долі митця у поезії Бодлера
ігор калинець стежечка