“Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду”
Жахливою сторінкою в історії України назавжди залишиться братовбивча громадянська війна. Саме про це з великим болем у душі пише Юрій Японський у романі “Вершники”.
Вже у першій новелі “Подвійне коло” письменник зосередив увагу на трагедії роду Половців. Вона дещо нагадує народні думи. Було в батька п’ятеро синів. Кожен з них обрав свою дорогу в житті. І всі дороги зійшлися в один день в одному місці. Рід Половців опинився на межі зникнення.
Батько Мусій Половець вчив своїх синів ще змалечку: “Тому роду не буде переводу,
Загони денікінця Андрія Половця і петлюрівця Оверка Половця зіткнулися в жорстокій битві. Оверко переміг. Просто вражає їхня взаємна ненависть.
Андрій – білогвардійський офіцер – став переконаним шовіністом. Він кидає Оверкові в обличчя сповнені люті слова: “Мазепа проклятий”, “петлюрівське стерво”. Він знехтував батьковим заповітом, гукнувши Оверкові: “Проклинаю тебе моїм руським серцем, ім’ям великої Росії-матінки…”.
Нелюдськи повів себе і Оверко, коли наказав вбити брата: “Та
Панас, як і Андрій та Оверко, жорстокий, безжальний. Іменем Батька Махна з посмішкою на вустах він власноручно вбиває Оверка, також забувши про батьківський заповіт, проклинаючи брата “великою ненавистю і долею щербатою”. У Панаса інший світогляд: “…ми анархію несемо на плечах, нащо нам рід, коли не треба держави, не треба родини, а вільне співжиття”.
Не встиг Панас “викопати притулок двом братам”, як за “дощем з’явилося марево: розгорнувся здалеку червоний прапор кінного загону інтернаціонального полку на чолі з Іваном Половцем. Кілька хвилин скаженого бою – і вже Панас перед Іваном. Іван також викликає огиду: він розстрілює з кулемета всіх махновців, які відмовилися перейти на його бік. А Панас, розуміючи, що пощади від брата-більшовика йому не буде, сам собі заподіяв смерть. Для Івана родина, рід – ніщо порівняно з класовими цінностями.
Перед смертю Панаса він каже йому: “От і бачиш сам, що рід розпадається, а клас стоїть”.
Троє з роду Половців пішли в небуття. А двоє , якщо не згинуть і повернуться до батьків, назавжди залишаться для старих братовбивцями. Великий тягар лежатиме на душах обох братів, і ніколи вже не буде їм у житті щастя. У новелі немає справжнього переможця.
Вона сприймається як розповідь про трагедію роду, матері. України, трагедію, що спіткала наш народ у роки революції і громадянської війни, а потім ще довго відлунювала голодом, смертями, репресіями.
(1 оценок, среднее: 5,00 из 5)“Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду”
валерій шевчук дім на горі скорочено
“Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду”