Головна ⇒ 📁Твори з літератури ⇒ “Тому роду не буде переводу, у котрому браття милують згоду” (за новелою “Подвійне коло”) (І варіант)

“Тому роду не буде переводу, у котрому браття милують згоду” (за новелою “Подвійне коло”) (І варіант)

Десять років напруженої творчої праці були вже за плечима у Юрія Івановича Яновського, коли в середині тридцятих років з’явився роман письменника “Вершники” – твір, який приніс своєму авторові визнання і справжню популярність.
Роман складається з восьми новел, кожна з яких є закінченим епізодом, подією або історією життя. Кожна новела-фреска відтворює динаміку історії, показаної в момент, коли руйнується старий світ і будується новий. Через увесь роман проходить головна тема – тема громадянської війни.
Відкривається

твір новелою “Подвійне коло”, якою письменник одразу вводить нас у шквал гарячих подій літа 1919 року. У новелі відбитий весь драматизм громадянської війни, що загострила й конкретизувала питання політичного вибору. Саме в цій новелі письменник сконцентрував увагу на трагедії роду Половців. Стислими штрихами Юрій Яновський обгрунтовує різноспрямованість життєвого вибору братів Половців.
У степу під Компаніївкою одного серпневого дня 1919 року у страшному герці зійшлися п’ять синів старого одеського рибалки Мусія Половця, і хоч спека стояла серпнева, місяць був незвичайний, то “був серпень нечуваного тембру”.

/> Першим із роду Половців ми бачимо Андрія, офіцера російської армії. Те, що говорить Андрій, вражає ненавистю до рідного брата, якому він кидає в обличчя: “Мазепапроклятий”, “петлюрівськестерво…” Андрій проклинає власного брата “руським серцем, ім’ям великої Росії-матінки”. Сподіваючись на те, що брат урятує йому життя, він говорить: “згадується мені… батько Половець і його старі слова: тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду”. Та “інтелігенту” Оверкові “найперше – держава, а коли ти на державу важиш, тоді рід хай плаче, тоді брат брата зарубає “.
У новелі Юрій Яновський вдається до своєрідного монтажу (досвід написання сценаріїв): бій двічі переривається, і автор переносить події із степу в Дофінівку, де “берегом моря походжає старий Половець”. Сутички між братами відбуваються на тлі віковічної природи, єдиної матері усіх людей, яка немов реагує на всі перипетії поєдинку: “За кілометр постала сіра висока пелена, там ішов дощ, до сонця підсувалися хмари, степ потемнів, земля наче здригалася…”
Третій із братів-велетнів – Панас Половець, що “привозив матері контрабандні хустки й серги, шовк і коньяк”, і він їй був найдорожчим, бо “важко народжувала”. Нечесно й підступно поводить себе Панас на полі бою, підло чекає він, поки брати переб’ють один одного. Панас призначає суд братові за вбивство Андрія і “за підтримку української держави”, але ж і сам стає братовбивцею! І смерть Оверка “вилетіла з Панасового маузера”. Знову природа протестує: ” ..блискавка розколола хмару, слідом ударив грім…”
Не встиг Панас поховати братів – і вже він перед червоноармійцем Іваном, який у відповідь на питання, кому він служить, говорить: “Я служу революції, Інтернаціоналу”. У новелі “Подвійне коло” змальовується ще один із братів – найменший Сашко. Він ще дитина, яка потрапила у страшну братовбивчу війну.
Немає у творі справжнього переможця. Він сприймається як розповідь про велику трагедію роду, останнє покоління якого поставило для себе на перше місце класові, а не родинні інтереси. Застерігає нас від такого вибору письменник: “Тому роду не буде переводу, в котрому браття милують згоду…”

(1 оценок, среднее: 5,00 из 5)