“Тіні забутих предків” Михайла Коцюбинського

(етюд)
…У чому загадковість і пронизливий трагізм цього художнього шедевру Коцюбинського? Може, в дусі гуцульської легенди в якому, не змовляючись, творять Кобилянська й Хоткевич, – багато митців, починаючи з “Чорної ради” Пантелеймона Куліша, де Кирило Тур уважає Чорногору якимсь Ельдорадо, якого не зачіпають катаклізми життя.
Може, справа в тому, що весь світ “Тіней…” – це казка, повна чудес, таємнича, цікава й страшна? Але Коцюбинський не може остаточно перетворитися на дитину або доброго діда-розповідача; перелічивши

нявок, чугайстрів, арідників, щезників і русалок, мов дійових осіб, все одно зазначає: “весь світ був як казка”…
А далі малює. Уважний очевидець малює, насолоджуючись натуральністю й близькістю зображуваного…
А може, це фольклористичний твір? Та ні, всі ті пісні мають зіграти у цьому Дійстві зовсім іншу роль… Ні на чому не зупиняється зір: описи одежі, природи, кривавого ворогування, насильства, та раптом… що це?
Віковічні традиції життя за діда-прадіда одним махом закреслено. Маленьким Дівчам, Що Не Бажає Нести Зло.
І життя спрямовується в інше русло. Все те ж саме: прозаїчні овечки, корови
в лісі, купання в потоці, але…
Пітьма в серці у старині? Він не потребує “їхньої” згоди. Розлука? Та й нехай. Все тепер інакше. Маленьке життя зупинило час! А може, ні? “Тече вода в синє море, та й не витікає…” Кучерявий Черемош світить попід скелі недобрим зеленим вогнем! Пильнуй, Іва!..
Величний спокій землі, гармонія природи трохи втішають біль розлуки. Богоподібна, титанічна постать ватага, прості, які не шукають суперечностей, версії походження світу і спокій оточують Івана, але не гоять його серця. Марічка! Кличе. Саме його.
…Він стоїть і заглядає в чорну безодню… Се ж його кличе лісна. …Він почув, як урвалося тонке кришталеве павутиння, що з’єднувало їхні серця.
От і все. Маховик часу трохи задрижав, заскрипів і помалу став робити оберт за обертом. Ніщо – ні зароблені гроші, ні молодість, ні одруження не змогли зупинити його. І він почав обертатися, крутитися, став доступний для впливу часу. Запізнився, навіть тіла не зміг признати, оженився – газдівство потребує вічної праці – і, позбавлене Головного, Вищого Змісту, людське життя зливалося з худоб’ячим.
Іван навіть не робив спроб зацікавитись життям, не задавався питанням навіть, чи любить Палатну. А нащо? Маржинка ж є.
І тільки потім колесо дійсно зупинилось. Тільки причина була вже інша. Тепер не мало значення, чи була то мавка, чи лісна. То було Маленьке Дівча, яке вже раз зупиняло потік зла. Тепер він побачив, якою безрадісною була його гонитва за приплодом або боротьба за подружню вірність.
Чи міг письменник, залишаючись вірним собі, залишити Марічку живою? Іван навіть після її смерті не зрадив кохану, бо належав Палатні тільки тілом. Вони з Марічкою могли б бути щасливим подружжям, але казки ніколи не продовжують розповідь далі весілля.
Навряд чи є сенс співчувати Іванові. Він кохав, а мить справжнього кохання варта самотньої вічності. Вони з Марічкою могли б поспівчувати тим, хто не знав цього. Цей світ і далі буде вартий співчуття, якщо в ньому кохання самопожертви, самовіддачі не перетвориться з винятку на ціль життя на землі.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)

“Тіні забутих предків” Михайла Коцюбинського


що таке людська байдужість
“Тіні забутих предків” Михайла Коцюбинського