Тема трагічного зіткнення старого й нового мирів у поемі А. А. Блоку “Дванадцять”

1. Авторська оцінка поеми “Дванадцять”. 2. Критичні відкликання сучасників Блоку. 3. Основна ідея поеми…

Так ідуть державним кроком, За – голодний пес, Спереду – із кривавим прапором, И за хуртовиною не бачимо, И від кулі непошкоджений, Ніжною ходою надхуртовинним, Сніжним розсипом перлової, У білому віночку із троянд – Спереду – Ісус Христос. “Сьогодні я – геній”, – вимовив видатний російський поет А. А. Блок, закінчивши роботу над своєю великою поемою “Дванадцять”.

Блок написав цей епохальний добуток

протягом лічених днів. Видимо, у його чуйному серці скопилося стільки почуття, що воно не могло вже не виплеснутися назовні з усією силою поетичного дарування автора. Сам Блок визнавав, що його утвір з’явився на світло немов з натхнення, єдиним натхненним поривом.

Багато чого в ній спочатку не піддавалося навіть авторському осмисленню.

Різні образи поеми, зокрема, образ Ісуса Христа були неясні поетові: “… Ні Христос, ні Антихрист, хтось третій”. Образ Ісуса Христа переосмислювався їм протягом всієї його подальшого життя, аж до самої смерті.

Умираючи, Блок просив знищити свій добуток, оскільки в той

момент дійшов висновку, що поема ця є антихристиянською. Так якщо навіть самому авторові, геніальному поетові, мислителеві, не вдавалося повною мірою осягнути всі змісти й образи поеми “Дванадцять”, те під чи силу це його читачам, критикам, нам, його нащадкам?

Ледь вийшовши у світло, поема викликала масу самих суперечливих відгуків. Деякі сучасники Блоку, як наприклад письменник І. А. Бунін, давали негативну оцінку добутку. Багато хто обвинувачували Блоку у відступництві від християнських ідей, уважаючи, що він “перейшов на сторону дванадцяти”.

Російський поет і художній критик М. А. Волошин виражав думку, що дванадцять идущих не бачать Христа, але підспудно почувають його присутність і прагнуть знищити втілену в ньому віру. Російський релігійний філософ Н. А. Бердяєв називав поему “Дванадцять” “підсумком блоковского демонізму”, уважаючи її помилкою автора. Як би те не було, поема Блоку не залишала байдужим нікого, як і сьогодні, по закінченні дев’яноста літ Подібно Б. Л. Пастернаку в “Докторі Живаго”, М. Горькому в “Климі Самгине”, М. А. Шолохову в “Тихому Доні”, А. А. Блок у своєму добутку прагнув запам’ятати переломний етап в історії Росії, простежити долі окремо взятих особистостей, волею долі попавших в історичну м’ясорубку.

Визнаний майстер символізму, Блок зумів на прикладі конкретних деталей і образів показати масштабну картину миру, що змінюється.

Одним із центральних символів поеми “Дванадцять”, безумовно, є сніжна бура як втілення революційної стихії: Чорний вечір Білий сніг. Вітер, вітер! На ногах не коштує людина.

Вітер, вітер На всьому божому світлі!

Патруль, що складається із дванадцяти чоловік, символізує повсталий народ, старий, зруйнований мир персоніфікують образи буржуїв, голодного пса, що тягнеться слідом за патрулем. Блок малює страшну, пронизливу картину зіткнення старе й нового, безжалісне неприйняття один одного представників різних мирів. Поет показує нестійкість усього сущого перед силою стихії: Завиває вітер Білий сніжок.

Під сніжком – льодок.

Слизько, важко, Усякий ходок Сковзає – ах, бедняжка! Поет не дає оцінки ні однієї із протиборчих сторін Жалюгідні, огидні й убогі повалені буржуї, але й жорстокі, напівписьменні червоноармійці також не викликають читацької симпатії. Будь-які кардинальні зміни, до яких би світлих далечіней вони не вели, дістаються ціною величезних втрат, ціною рік людської крові, страждань. Саме цю думку проводить Блок через весь свій добуток.

Дванадцять людей, що йдуть, сіяють навколо себе смерть і хаос, але в них є якась мета, вони вірять, що йдуть вірною дорогою, і ніщо не здатне змусити їх згорнути з вибраного шляху, яким би тяжким і кривавим він не виявився.

Продажній дівці Катьке також немає місця в новому житті, тому вона гине Однак яка б “чорна злість” не кипіла б у груди червоноармійців, у них перебуває місце й каяттям совісті, жалем про загиблої Катьке. Таким чином, Блок, демонструючи, здавалося б, що окостеніли в злості й ненависті людей, все-таки допускає, що і їм не далекі людяні пориви. Перечитуючи поему знову й знову, ми так і не можемо визначитися, хто ж вони, ці дванадцять збройних людей, що прямують по вулицях.

Яку силу, яке початок вони втілюють, що несуть вони миру, благо або зло? Багато сучасних дослідників звертають увагу на послідовність: за паршивий пес, як символ минулого, у центрі дванадцять червоноармійців, які…

Ідуть без ім’я святого Всі дванадцять – удалину. До всього готові, Нічого не жаль… Їх винтовочки сталеві На незримого ворога… Вони “ідуть державним кроком”, не відаючи про те, що випливають за невидимим Ісусом: Спереду – із кривавим прапором, И за хуртовиною не бачимо, И від кулі непошкоджений, Ніжною ходою надхуртовинним, Сніжним розсипом перлової, У білому віночку із троянд – Спереду – Ісус Христос.

Якщо хуртовина є, по думці Блоку, втіленням революції, то невидимим дванадцяти Ісус перебуває на іншому рівні, “надхуртовинному”. Це та вища мета, до якої повинні прагнути люди, але трагізм у тім, що вони ще не здатні її розглянути. Занадто багато в людських серцях злості, низькості, бруди, гуманістичні ідеї не здатні проникнути в них окостенілі розуми И це, напевно, найстрашніше спостереження автора поеми.

Але все-таки Ісус не залишив червоноармійців, і це дозволяє сподіватися, що люди не покинуті Богом і є надія, що вони побачать його.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...


Тема трагічного зіткнення старого й нового мирів у поемі А. А. Блоку “Дванадцять”
диалог просьба о помощи