Тема самотності в ліриці М. Лєрмонтова

И скучно, и грустно, и некому руку подать В минуту душевной невзгоды…

М. Ю. Лєрмонтов

Становлення Михайла Лєрмонтова як особистості і як поета припало на роки миколаївської реакції, що настала в Росії після розгрому декабристів. У російсько­му суспільстві того часу панували розгубленість, розчарування, апатія. Кращі люди покоління 30-х років XІX ст. не мали змоги знайти застосування своїм силам, знан­ням, душевним пориванням.

Вони відчували самотність у холодному бездушному світі. Тому-то в ліриці М. Лєрмонтова з такою силою звучить

тема самотності.

Вірші поета, що не знаходив у своєму оточенні людей, у спілкуванні з яки­ми міг би знайти розраду, часто написані у формі діалогу з самим собою. У вірші “И скучно, и грустно” Лєрмонтов розмірковує над тим, чим би людина його по­коління могла наповнити своє життя:

Желанья!., что пользы напрасно и вечно желать?..

У тогочасній Росії мислячій людині нікуди було докласти свої здібності, а ба­жання залишалися бажаннями.

Любить… но кого же? на время – не стоит труда,

А вечно любить невозможно.

Кохання теж не насичує душу, не сповнює радістю.

В себя ли заглянешь? – там прошлого

нет и следа:

И радость, и муки, и все там ничтожно…

Внутрішній світ людей Лєрмонтовського покоління не осяяний високими ці­лями, шляхетними пориваннями душі, які були притаманні їхнім попередникам, і тому їхні почуття стали такими нікчемними. Покоління 30-х років XІX ст. не шатне жити серцем, воно занадто розсудливе.

Что страсти? – ведь рано иль поздно их сладкий недуг

Исчезнет при слове рассудка…

Підсумок цього внутрішньо^ діалогу дуже сумний – мети, яка б наповнила життя змістом, немає:

И жизнь, как посмотришь с холодным вниманьем вокруг, – Такая пустая и глупая шутка…

Мотивом самотності просякнута також поезія “Выхожу один я на дорогу” Спокою, що панує в природі, тихій розмові зірок, блаженному сну землі поет про­тиставляє збентежений світ людських почуттів, муку безперервних запитань, які вносять розлад у гармонію Всесвіту.

В небесах торжественно и чудно!

Спит земля в сиянье голубом…

Что же мне так больно и так трудно?

Жду ль чего? жалею ли о чем?

Краса і велич неосяжного небесного простору викликають у поета думки про своє місце у світі, про минуле, в якому йому нічого не жаль, про майбутнє, від якого вже нічого не чекає. Поет хотів би лише спокою та забуття:

Я ищу свободы и покоя! Я б хотел забыться и заснуть!

Та попри всі тяготи життя, всі незгоди долі поет опирається холодному сну могили. Ще дрімають сили життя в його грудях, ще дорогий йому солодкий спів пісень, ще дихає в душі любов:

Я б желал навеки так заснуть, Чтоб в груди дремали жизни силы, Чтоб, дыша, вздымалась тихо грудь;

Чтоб всю ночь, весь день мой слух лелея, Про любовь мне сладкий голос пел, Надо мной чтоб, вечно зеленея, Темный дуб склонялся и шумел.

У цьому бажаному сні душа самотнього поета, стомленого розчаруваннями у житті, жадала злитися з природою і в такий спосіб віднайти своє місце у Всесвіті.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)

Тема самотності в ліриці М. Лєрмонтова


тарас бульба гоголь скорочено
Тема самотності в ліриці М. Лєрмонтова