Тема народу в творчості Миколи Некрасова

Відомий російській поет М. Некрасов лише зараз набув великої популярності, якої раніше не мав. Поезія Некрасова, просякнута любов’ю до батьківщини і народу, вірою у святість і благородство революційного подвигу, ненавистю до експлуататорів та гнобителів, повністю зберегла і до сьогодні свою виняткову силу та художню виразність. Життя давало йому багаті спостереження за світом “униженных и оскорбленных”, життям вогких напівтемних підвалів, заселених міською біднотою. Майже двадцять років Некрасов був редактором журналу “Современник” і став видатним діячем літературної громадськості свого часу.

Збірка віршів 1856 року, присвячена служінню справі революцій ної демократії, принесла великий успіх Некрасову. Вірші із цієї збірки викликали обурення вищих кіл, і під їх тиском “Современник” ледве не було закрито. У наступні роки Некрасов напише: “Несчастные” , “Тишина” , “Убогая и нарядная” в тому ж році, “Размышления у парадного подъезда” і “Песня Еремушке”, “О погоде” , в 1860 – “На Волге”, “Рыцарь на час”, “Плач

детей”, в 1862 – “Крестьянские дети”, “Корабейники”.

У вірші “Поэт и гражданин” відкрита, чесна ненависть до одних, у поєднанні зі щирою любов’ю до інших, веде до розриву з теорією “чистого мистецтва”. Вона вимагає активного втручання в життя, в соціальну боротьбу: Иди в огонь за честь отчизны, За убежденья, за любовь… Иди и гибни безупречно, Умрет недаром… Дело прочно, Когда под ним струиться кровь. Основне значення “Поэта и гражданина” в тому, що саме цей вірш завдяки своїй величезній популярності вніс у широкі маси читачів думку, що поезія – важлива суспільна справа, що поет, який стоїть на рівні передових ідей сучасності, не може не бути громадянином, не може не бути борцем.

Народ – основна тема творів Некрасова. Але щоб бути співцем народу, треба було його знати і любити, вірити в народ, вміти правдиво його зображувати. Ще з дитинства Некрасов спілкувався з народом і коли став дорослим теж. Тільки на лоні рідної природи, тільки у спілкуванні з народом, Некрасов почував себе гарно.

У поемі “Тишина” він звертається до “рідної сторони”: …Спасибо сторона родная, За твой врачующий простор! Как ни тепло чужое море, Как ни красна чужая даль, Не ей поправить наше горя, Размыкать русскую печаль! А далі поет говорить про народ, з захватом і схилянням згадуючи його подвиги в тільки що минулому, криваву війну: Народ – герой! В борьбе суровой Ты не шатнулся до конца…

Не кожний великий поет міг би сказати про себе: Верь, что во мне необъятно безмерная Крылась к народу любовь… Те гаряче почуття патріотизму, яке ніколи не полишало Некрасова, допомагало йому повірити у велике призначення рідного народу. Та похмурі й безрадісні картини експлуатації праці капіталом із зворушливою силою намальовані у вірші “Железная дорога”.

Однак великий оптимізм криється у рядках про російський народ, який Вынесет все – и широкую, ясную Грудью дорогу проложит себе… А в “Горе старого Наума” поет пророчо передбачає початок “Иных времен, иных картин”, коли “Освобожденный от оков Народ неутомимый” буде щасливо жити й працювати на берегах рідної поетові Волги. Микола Некрасов був справжнім співцем народу, бо знав, любив його, вірив у народ, умів правдиво, і разом з тим художньо його зображувати.