Головна ⇒ 📁Довідник з української культури ⇒ ТЕМА ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ

ТЕМА ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ

Тема (грец. τέμα – те, що покладено в основу) – це коло життєвих явищ, відображених у творі у зв’язку з певною проблемою, що служить предметом авторського осмислення та оцінки. Тема – узагальнена основа змісту художнього твору, те, про що в цілому йдеться в ньому. У творі тема існує у вигляді того вихідного смислового положення, до якого він, умовно кажучи, може бути зведений. Наприклад, таким початковим проблемним положенням, що узагальнює зміст вірша Лесі Українки “Слово, чому ти не твердая криця…”, або, інакше, його

темою, буде те, про що в цілому й коротко в ньому говориться, – про суспільну роль поезії і поетичного слова. Тему твору досить часто плутають з його фабулою, зокрема в тих випадках, коли на прохання визначити тему твору, починають переказувати його подіє-вість, зміст. Потрібно пам’ятати, що, на відміну від фабули, яку визначає подійність і конкретність, одиничність, тема твору характеризується статичністю й узагальненістю свого змісту. Між темою та фабулою твору встановлюється такого роду зв’язок, що тема твору виступає в ньому як його згорнута фабула. Тему твору можна визначити, згорнувши фабулу до єдиної і далі

неподільної точки смислового відліку, а нею завжди виступатиме певне життєве положення, в якому визріває щось конфліктне. Якщо фабула, таким чином, “є те, що реалізує себе у процесі самої оповіді, то тема – це те, що, умовно кажучи, передує фабулі і кладеться в її основу. Фабула, у свою чергу, розгортає тему, подає те вихідне проблемне положення, яке було в ній окреслено лише в найзагальніших рисах, у його всебічному розвиткові, у його русі, під час якого з’ясовуються та уточнюються окремі його конфліктні моменти. Тема – це та 4>абулотворна причина, внаслідок якої фабула, власне, і з’являється, водночас, фабула, з’явившись, виступає як засіб подання теми, розгортання окресленого в ній кола конфліктних явищ. Тема художнього твору усвідомлюється нами тільки після того, як ми ознайомимося з його фабулою. Ось як визначає тему й фабулу (“історію” життя) поеми Лесі Українки “Давня казка” І. Франко: “Ся тема – відносини поета до суспільності, а властиво значення поезії в індивідуальному і громадському житті. Авторка показує нам се на історії двох людей – безіменного поета і гордого лицаря Бертольда. Занятий своїми щоденними забавами, гордий лицар не дивиться на поета, глузує з нього, вважає його жебраком, а в найліпшім разі диваком чи навіть божевільним. Але, закохавшися, цей лицар почуває потребу поезії, щоби збудити любов у серці любої дівчини; тут поет стає йому в пригоді. Та ось лицар вирушає на війну, військо, втомлене важкими походами і невигодами, бун-тується, лицареві прийшлось би пропасти, та знов поетові пісні виручають його, додають воякам духу і ведуть їх до побіди. Через се лицар робиться великим паном і по якімсь часі починає утискати та кривдити своїх підданих. Тоді поетові пісні підіймаються проти нього, говорять народові про волю і рівність, кличуть його до бунту. Лицар зразу хоче підкупити поета, далі грозить йому – все надармо. Тоді він закидає його в тюрму, де поет і вмирає. Але його слово не вмерло. Народ зривається до бунту і вбиває кривдника-пана. Та його маєток і його пиху переймають його нащадки, так само як по смерті одного поета постають нові, перейняті тими самими думками”.

Тема організує всі елементи твору, надаючи їм того чи іншого художньо-змістового імпульсу, створюючи свого роду програму їхнього художнього розвитку, додаючи їм певної ідейної спрямованості. З цього боку Б. Томашевський, наприклад, визначав тему як те, що “є єдністю значень окремих елементів твору”, а Д. Чижевський – як такий “задум”, таку “думку, що єднає окремі частини твору, аж до окремих слів”. Основне значення теми полягає в тому, що вона виступає як посередник між реальною дійсністю, явища якої так чи інакше відбиваються у творі, і втіленому в ньому самому його внутрішнім художнім світом, в якому певним чином аналізуються та узагальнюються відображені явища дійсності. Звідси в структурі поняття “тема” виділяють окремі її рівні. Зовнішня тема – це те, що відображено в цілому, загальна вказівка на обраний митцем для художнього втілення той чи інший життєвий об’єкт. Вона може об’єднувати різні твори різних авторів, що близькі за своєю загальносмисловою проблемною спрямованістю (наприклад, тема війни, соціально-визвольної боротьби, “пригніченої людини” і т. д.). Якщо зовнішня тема – “це коло об’єктів, зображених у творах, тобто, по суті, загальна вказівка на ті предмети, явища, що відображені в дійсності, то Внутрішня тема – це ті її сторони, якими повернуті об’єкти, які висунуті в них на передній план”.

Внутрішню тему твору часто визначають як Проблематику, під якою розуміють “сукупність тих акцентів, тобто тих сторін зображуваної дійсності, до яких привернуто увагу читача шляхом підкреслення їх за допомогою використовуваних у літературі зображувально-виражальних засобів”. Внутрішня тема – це художня тема; вона завжди виступає як актуальна, значуща саме в силу своєї проблемності, постановки якихось злободенних або “вічних” життєвих питань, які, на думку автора, потребують осмислення та оцінки.

Тематичний аналіз твору звичайно будується на виокремленні Головної теми твору, яка має провідне значення для розкриття творчого задуму автора, і ряду Допоміжних тем (тобто тем окремих фабульних ліній твору або навіть окремих сцен, найбільш містких у змістовому відношенні), через які проблема, поставлена автором, окреслюється і конкретизується з більшою певністю. В. Лесик вважає, що критеріями оцінки тематичного складу твору “повинні стати поняття Тематичного обсягу та Тематичної місткості (ємкості)… Залежно від того, яке коло життєвих явищ охопив письменник, скільки тем і проблем ставить і висвітлює він, його твір матиме більший або менший тематичний обсяг. Можна сказати, наприклад, що роман М. Стельмаха “Велика рідня” об’ємніший за тематикою, ніж пізніший, споріднений багатьма рисами з ним роман того ж автора “Дума про тебе”. <…> Кіноповістям О. Довженка “Арсенал”, “Повість полум’яних літ”, “Поема про море” притаманна ущільнена тематична місткість, бо в кожній з них сконцентровано ряд суспільно значущих тем, бо вони ввібрали в себе багато гострих соціальних, політичних і морально-етичних проблем, які були актуальними для свого часу”.

Тема з’ясовується на основі усього змісту твору, але водночас зміст самої теми (її проблемний аспект) може бути концентровано, в образно-афористичній формі, виражений в окремих елементах твору. Відголосок теми може бути поданий у назві твору (“Хіба ревуть воли, як ясла повні?” Панаса Мирного, “Батьки і діти” І. Тургенева, “Злочин і кара” Ф. Достоєвського, “Американська трагедія” Т. Драйзера), в афористично-метафоричній формі висловлений у епіграфі до твору або в символічних за звучанням елементах його змісту.

(1 оценок, среднее: 5,00 из 5)