ТЕМА ІСТОРИЧНОГО МИНУЛОГО У ПОЕМІ Т. ШЕВЧЕНКА “ГАЙДАМАКИ”



Творчість Т. Г. Шевченка (1814-1861) – перлина української літератури, гордість української нації. Від козачка у пана Енгельгардта до учня Петербурзької Академії мистецтв, від неграмотного кріпака до автора знаменитого “Кобзаря” пройшов шлях цей самобутній поет, художник. Через усі його твори проходить мотив волі, протесту проти насильства, кріпосного рабства, мотив національної гідності. Все це було зумовлене усім життям поета, який, ставши 1838 р. вільною людиною, 1846 р. стає членом Кирило-Мефодіївського товариства, що мало на меті боротися демократичними способами за права народу, рідну мову, культуру.

За доносом провокатора О. Петрова, що жив за стіною в сусідній кімнаті та підслуховував розмови членів товариства, Шевченка разом з іншими учасниками було заарештовано. Вирок суду для Шевченка за його вірші протицарського спрямування був найсуворішим: десять років солдатчини. На вирокові сам цар написав: “Із забороною писати й малювати”. За невиконання цієї заборони (Шевченко таємно писав і малював) поета знову було заарештовано 1849 р.

Нескореність українського поета-патріота безпосередньо відображена в його творчості, де чільне місце займає історична тематика.

1840 р. Шевченко видає свій перший поетичний збірник “Кобзар”, який мав величезний успіх. А вже наступного (1841) – найбільшу із своїх поем “Гайдамаки”, де змальовує

героїчну боротьбу українських повстанців проти польських поневолювачів. Свій твір Шевченко назвав бунтарським іменем гайдамаків – учасників війни проти шляхти – Коліївщини (1768), історичні події якої і відображено в поемі.

То був час, коли польське панство об’єдналось, щоб піти проти України “хрестовим походом”. Це об’єднання було названо “конфедерацією”. Його підтримав папа римський, зацікавлений у розповсюдженні католицтва. Конфедерати вирушили з військом на Правобережну Україну, розгромлюючи церкви, монастирі та культурні заклади. Насильницьке насадження католицтва було одним із проявів поневолення народу. Реакцією на ці події і стало грізне повстання. Очолив повстанців запорожець Залізняк. На його бік перейшов сотник Гонта, який допоміг повстанцям взяти Умань, де отаборились пани. Повстанців називали “коліями” або “гайдамаками”, що походить від понять “гнати”, “турбувати”.

Український народ переміг польську шляхту. Але налякана таким поворотом подій Катерина П послала в Україну військо, і повстання було придушено. Польське панство люто і жорстоко розправилось із повстанцями. Тільки в місті Кодні було страчено кілька тисяч повстанців. Події Коліївщини надовго залишились у народній пам’яті. Про гайдамацьке повстання було створено багато пісень, переказів. Ця тема приваблювала істориків і тому відображена в “Истории русов” невідомого автора, “Истории Малой России” Д. Бантиш-Каменськського, “Історії Королівства Польського” Брандтке. Сприймаючи гайдамаків як визволителів української землі, як народних героїв, Шевченко надавав великого значення тим подіям. Розповіді діда, учасника гайдамацького повстання, глибоко вражали душу хлопчика. Про це він розповідає в епілозі до поеми:

Давно те минуло, як, мала дитина.

Сирота в ряднині, я колись блукав.

Без свити, без хліба, по тій Україні,

Де Залізняк, Гонта з свяченим гуляв..

Згадаю те лихо, степи ті безкраї,

І батька, і діда старого згадаю…

Дідусь ще гуляє, а батько вже вмер.

Бувало, в неділю, закривши мінею,

По чарці з сусідом випивши тієї,

Батько діда просить, щоб той розказав

Про Коліївщину, як колись бувало.

Як Залізняк, Гонта ляхів покарав.

Столітнії очі, як зорі, сіяли,

А слово за словом сміялось, лилось…

У своїй історичній поемі Шевченко використовує народні пісні, перекази про гайдамацьке повстання. У творі є образ кобзаря Волоха, який бере участь у поході, співаючи пісні і прославляючи гайдамаків, викликаючи патріотичні почуття згадкою про Богдана Хмельницького (“Згадаймо Богдана, старого гетьмана”). Цим Шевченко підкреслює, що народний визвольний рух 1768 року має давнє коріння і бере свій початок у визвольній війні XVII століття.

Яскравими виразниками патріотичних прагнень повсталого народу виступають у поемі Ярема Галайда, Гонта, Залізняк.

Ярема – типовий представник селянської бідноти. Це сирота-наймит, який тяжко працює у корчмаря Лей-би, покірний своїй долі Він кохає дочку титаря Оксану і мріє про одруження з нею. По натурі Ярема добрий, не мстивий, ніжний, чутливий. Але він перетворюється в грізного месника, коли довідується, що конфедерати вкрали його кохану:

Чом я не сторукий?

Дайте ножа, дайте силу,

Муки ляхам, муки!

Муки страшної, щоб пекло

Тряслося та мліло!

Але не лише особисті інтереси керують Яремою. У селах, через які проходять гайдамаки, він бачить картини жорстоких знущань шляхти з народу і тому мстить за свій народ, мріючи завдати панам пекельної муки. Шевченко зображує Ярему навіть жорстоким, але ця жорстокість викликана звірячою розправою панів над трудящими.

У боротьбі Ярема змінюється як особистість: він відчуває себе не рабом, а людиною, у нього, як пише Шевченко, “виростають крила”. Це невтомний борець, який “з ножем в руках і днює й ночує”. Зображуючи Ярему, Шевченко показує, яка велика могутня сила криється в народі. Своєю поведінкою, хоробрістю, патріотизмом він нагадує образи героїчного епосу.

Ярема весь час ділить з народом і ярмо неволі, і радість перемоги над гнобителями. Він, як і інші гайдамаки, свято дотримується присяги. Вранці повінчавшись у Лебедині з Оксаною, він увечері повертається в загін Залізняка: “Покинув Оксану: ляхів кінча”. За відданість народній справі прославився Ярема. Навіть через багато років після Коліївщини старі гайдамаки складають пісні про нього. Що ж до подальшої долі Яреми після поразки повстання, то про неї Шевченко говорить в “Епілозі”:

Пішов степом сіромаха,

Сльози утирає.

Довго, довго оглядався.

Та й не видко стало.

Тобто Ярема не гине. Він і такі, як він, мають передати наступному поколінню заповіти боротьби за волю.

У передмові до поеми Т. Г. Шевченко відзначав, що “Галайда вполовину вигаданий”. Історичними у творі є образи Залізняка і Гонти:

На базарі.

Як посеред моря

Кривавого, стоїть Гонта

З Максимом завзятим.

У бою Залізняк постає хоробрим і безстрашним народним ватажком. Він тепло і дружньо ставиться до гайдамаків, вміє піднести їхній настрій. Образ Максима Залізняка – романтично-героїчний, що відповідає героїчному характеру всієї поеми. Образ Гонти – також героїчний і водночас трагічний. Це представник козацької старшини, який переходить на бік повсталого народу і бореться проти конфедератів. Шевченко вводить у поему трагічну сцену: вбивство Гонтою своїх дітей. Відомо, що такого історичного факту не було. Але поет використовує народні перекази про Гонту, щоб показати його вірність даному перед народом слову. Коли ксьондз-єзуїт привів синів до Гонти, той говорить:

“Мої діти – католики…

Щоб не було зради,

Щоб не було поговору,

Панове громадо!

Я присягав, брав свячений

Різать католика…”

Водночас Шевченко показує глибину батьківських почуттів Гонти, його страждання:

Поніс Гонта дітей своїх,

Щоб ніхто не бачив.

Де він синів поховає

І як Гонта плаче.

Яскраві у поемі масові сцени, де показана “громада в сіряках”, гайдамаки, які піднялися на священну війну за національне визволення. Психологію народу, прагнення до свободи відбито в піснях кобзаря, які звучать протягом усієї поеми. Поет показує, що рух гайдамаків був усенародним і носив грізний масовий характер:

На улицях, на розпуттях

Собаки, ворони

Гризуть шляхту, клюють очі;

Ніхто не боронить. .

Та й нікому: осталися

Діти та собаки, –

Жінки навіть з рогачами

Пішли в гайдамаки.

Народ постає в поемі як головна сила в лавах повстанців. У визвольній війні знімаються соціальні протиріччя: убогий і багатий поєдналися у боротьбі проти конфедератів. Поет підводить читача до головного висновку: могутні колись держави, наприклад Вавілон, зникли, а народ лишився, адже не царі й полководці, а саме народ є вирішальною силою історії. Поет звеличує національно-визвольний рух, прагнення народу до незалежності. Водночас він показує, якою трагічною була ця сторінка в історії, адже слов’яни – діти однієї матері:

Болить серце, як згадаєш:

Старих слов’ян діти

Впились кров’ю. А хто винен?

Ксьондзи, єзуїти!

Великий гуманіст Шевченко, завершуючи поему, закликає слов’янські народи до єднання: “Нехай житом, пшеницею, як золотом, покрита, не розмежованою останеться навіки од моря і до моря – слов’янська земля”.




1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (Пока оценок нет)
Loading...

ТЕМА ІСТОРИЧНОГО МИНУЛОГО У ПОЕМІ Т. ШЕВЧЕНКА “ГАЙДАМАКИ”
чума скорочено