“Таємниця” Павла Петровича у романі “Батьки й діти”

Однак “таємниця” Павла Петровича скоріше в тім, що він живий мрець. Образ смерті з ним нерозлучний. У його холодних очах, коли він дивиться на небо, нічого, крім світла зірок, не відбивається.

Перед особою неба його душу мовчить.

И голова пораненого Павла Петровича після дуелі з Базаровим нагадує голову мерця. Прощаючись із Фенечкой, Павло Петрович “пригорнув її руку до своїх губ і так і припав до неї, не цілуючи її й тільки зрідка судорожно зітхаючи” . І автор відразу уточнює: “А в цю мить ціле загибле життя в ньому тріпотіла”

. Сцена не позбавлена співчуття й жалі про марне життя людини, у молодості подававшего більші надії . Військова слава батька, бойового генерала 1812-го року, не перейшла ксину.

С. М. Аюпов, дуже уважний до тексту, звернув увагу на одну виразну деталь у кімнаті Фенечки: “Ермолов, у бурці, грізно супився на віддалені кавказькі гори з-під шовкового черевичка для шпильок”. І дотепно помітив: “Цей шовковий черевичок асоціюється із серцевою історією П. П., що виявився під фатальною владою жіночої любові, власною долею реалізувавши фразеологізм: “потрапити під черевик” “. Грубувато сказано, не в тургеневском

стилі писати під прислів’я, як Даль або Лєсков. Але деталь красномовна, нагадуючи сумну думку Тургенєва про рабство в любові, висловлену вперше в “Переписці” і увібрала в себе його особистий досвід. А спереду ще будуть “Весняні води”, написані знову ж по особистих спогадах

Піднесений романтизм любовних переживань може бути так неромантично заземлений, згаснути в життєвій прозі, у звичайних, а часом просто нудотних і навіть пошловатих справах. Це вгадував Пушкін у можливій долі Ленского: “А може бути й те: поета /Звичайний чекав долю”. Не кожному люблячий по плечу важка збруя “лицаря бедного”. Принаймні Павлу Петровичу це не було дано

Але якщо із приводу історії Павла Петровича можна ще сперечатися , те доля його брата не викликає сумнівів. Овдовівши після десяти років щасливого шлюбу, він зійшовся з гарненькою дочкою своєї економки. “Як раптом її мати Орися вмерла від холери. Куди було подітися Фенечке?.. Вона була так молода, так самотня; Микола Петрович був сам такий добрий і скромний… Інше доказувати нема чого” . Звичайна життєва історія

Минуле Кірсанових також буденно просто й характерно для нащадків середньої дворянської сім’ї. Вони не можуть, як Лаврецкий, похвастатися своїм стародавнім родом або, як Базарів, виставити свою “демократичність”: “Мій дід землю орав” . Генеральські синки, брати жили звичайним життям дворянських недоуків, оточені “дешевими гувернерами, розв’язними, але підлесливими ад’ютантами й іншими полковими й штабними особистостями” . Подібна обстановка звичайно легко спотворює душу дитини, прищеплюючи йому лакейську психологію й нахабну панську пиху. Трапся таке, перед нами були б герої не “Батьків і дітей”, а, скажемо, щедринской “Пошехонской старовини”.

Тургенєв, однак, підглядів у долях своїх героїв той вододіл, що перешкодив їм випливати по стопах батьків . Є в характерах братів щось, що викликає до них читацькі симпатії, автора ж спонукує вважати кращими людьми свого покоління. “естетическое почуття змусило мене взяти саме гарних представників дворянства…”.

1812 рік згадають не випадково, він ознаменував початок дворянського вільнодумства. Принаймні, брати – люди іншого покоління, ніж їхні напівписьменні старі. Микола Петрович радий, що по нездоров’ю уник військової служби, Павло Петрович, зважаючи на все, не дуже нею дорожив, хоча він з тих, кому “чини легко даються” через потреби держави в розумних і утворених людях. Їхній душ торкнувся модний романтизм, гуманизирующий прагнення молодих людей.

Микола Петрович добре знайомий з поезією Пушкіна, Гете, Шиллера, а Павло Петрович наслишан про неї. Вчасно своєї “старості” вони ще не загрузли в болоті провінційного життя, зберігши у відомій мері прихильність до мріянь юності.

Павло Петрович навіть своїм зовнішнім виглядом а ля англійський аристократ підкреслює, що він не як всі, а все-таки таки колишній світський лев. А тому він ратує за дотримання, знову ж на зразок англійського аристократа, якихось “принсипов”, яких, по уїдливому зауваженню Базарова, російській людині просто не зрозуміти. Микола Петрович, обожнюючи сина, прагне не відстати від нього в знаннях і додержуватися сучасних вимог: бути передовим хазяїном, хоча по суті, він людина зовсім не практичний.

Через свої прагнення до нововведень сливет по губернії “червоним”.




“Таємниця” Павла Петровича у романі “Батьки й діти”


опишите внешность подруги на английском языке
“Таємниця” Павла Петровича у романі “Батьки й діти”