Такі люди приносять світло

Ганна Ахматова. Тепер кожна культурна людина вимовляє це ім’я з великою повагою. Але чи завжди так було? Давайте згадаємо початок шляху поетеси. Її перші вірші з’явилися в Росії у 1911 році в журналі “Аполлон”, а вже у наступному році вийшов і поетичний збірник “Вечір”. Майже відразу ж Ахматова була поставлена критиками у ряд самих великих російських поетів.

Увесь світ ранньої, а багато в чому і пізньої лірики Ахматової був пов’язаний з О. Блоком. Муза Блока виявилася повінчаною з музою Ахматової. Герой блоківської поезії

був самим значним і характерним “чоловічим” героєм епохи, тоді як героїня поезії Ахматової була представницею іншої, “слабкої” половини роду людського.

Саме образам Блоку багато чим зобов’язана героїня ахматівської лірики. Ахматова у своїх віршах є в нескінченній розмаїтості жіночих доль: коханки і дружини, вдови і матері… Ахматова показала у мистецтві складну історію жіночого характеру епохи, її джерела, ламання, нове становлення. От чому у 1921 році, у драматичну пору свого життя, а також життя навколишніх людей, Ахматова написала перейняті духом відновлення рядки:

Усе розкрадено, віддано, продано,

Чорної смерті миготіло крило, Все голодною тугою згризено – Отчого ж нам стало світле?

Так що десь у чому Ахматова була і революційним поетом. Але вона завжди залишалася і поетом традиційним, що поставив себе під прапори російської класики, насамперед, Пушкіна. Освоєння Ахматовою пушкінського світу тривало все її життя. Є центр, що як би зводить у собі увесь інший світ поезії, виявляється основним нервом, ідеєю і принципом.

Це кохання. В одному зі своїх віршів Ахматова називала кохання “п’ятою порою року”. Почуття кохання, вже по своїй природі, тобто саме по собі гостре і надзвичайне, одержує ще і додаткову гостроту, проявляючись у граничному, кризовому вираженні – зльоту або падінні, першої зустрічі або розриву, що відбувся, смертельної небезпеки або смертельної туги. Тому Ахматова так тяжіє до ліричної новели з несподіваним, часто примхливим кінцем психологічного сюжету . Звичайно її вірші – початок драми, або тільки її кульмінація, або ще частіше фінал і закінчення. І тут вона опиралася на багатий досвід російської поезії – і не тільки поезії, але й прози:

Слава тобі, безвихідний біль! Помер вчора сіроокий король… А за вікном шелестять тополі: “Немає на землі твого короля…” Вірші Ахматової наповнені особливою стихією любові-жалості: О ні, я не тебе любила, Палила солодким вогнем.

Так поясни, яка сила У сумному імені твоєму.

Світ поезії Ахматової – світ трагедійний. Мотиви лиха, трагедії звучать у віршах “Наклеп”, “Остання”, “Через 23 роки” і інших. У роки репресій, найтяжких випробувань, коли її чоловіка розстріляють, а син опиниться у в’язниці, творчість стане єдиним порятунком, “останньою волею”.

Муза не покинула поета, і вона написала великий “Реквієм”. Ахматова затвора у дуже складний час, час катастроф і соціальних потрясінь, революцій і війн. Поетам у Росії в ту бурхливу епоху, коли люди забували, що таке воля, часто доводилося вибирати між вільною творчістю і життям. Але, незважаючи на всі ці обставини, поети як і раніше продовжували творити дива: створювалися безсмертні рядки, прекрасні добутки.

Джерелом натхнення для Ахматової стали Батьківщина, Росія, зганьблена, принижена, але від цього вона стала ще ближче і рідніше. Ганна Ахматова не змогла виїхати в еміграцію, тому що вона знала, що тільки в улюбленій Росії може творити, що саме в Росії потрібна її поезія:

Не з тими я, хто кинув землю На розтерзання ворогам…

Трагічна мужність звучить у цих рядках, якась безвихідна любов до своєї Росії. Я гордий, що була і є у російської поезії Ганна Ахматова. Такі люди залишають на землі невгасиме світло.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)



Такі люди приносять світло


твір місто діалог
Такі люди приносять світло