СВИНОПАС – Ганс Андерсен
СВИНОПАС
Жив собі колись бідний принц. Він мав дуже маленьке королівство, але все-таки воно не було вже таким маленьким, щоб він не міг одружитися. А одружитися він дуже хотів.
Звичайно, для нього було надто сміливо звернутися до дочки імператора з запитанням: “Чи не хочеш ти вийти за мене?” Але він все-таки наважився на це, тому що його ім’я було відоме. Тисячі принцес залюбки пішли б за нього, але що скаже йому вона, дочка імператора? Ось послухаймо, як було діло.
На могилі батька принца ріс кущ троянд, такий чудовий, прекрасний
А ще принц мав солов’я, який міг співати так, ніби найкращі мелодії всього світу зберігалися в його горлечку.
Цю троянду і цього солов’я мусила одержати принцеса, тому їх поклали у великі срібні скриньки і послали їй. Імператор Ііаказав принести скриньки у великий зал, де принцеса з своїми фрейлінами гралась у “гості” – інших справ у них не було. Побачивши великі скриньки з подарунками, вона заплескала в
– Ах, якби там була маленька киценька! – скрикнула принцеса. Але звідти вийняли чудову троянду.
– Подивіться, як мило вона зроблена,- мовили всі придворні дами.
– Більш ніж мило,- сказав імператор.- Дуже гарно! Але в цю мить принцеса торкнулася пальчиком троянди і трохи не заплакала.
– Фу, тату! Вона зовсім не зроблена, це справжня троянда!
– фу! – сказали всі фрейліни.- Вона справжня!
– Раніш ніж сердитися, подивимося, що в другій скриньці,- вирішив імператор.
І от з’явився соловей і заспівав так прекрасно, що не можна було нічого сказати про нього.
– Шарман! Шарман! – кричали фрейліни; вони всі лопотіли французькою мовою, одна гірше одної.
– Як він нагадує мені музичну скриньку покійної імператриці,- сказав один старий придворний.- Ах, це той же самісінький тон, та самісінька манера.
– Справді,- сказав імператор і заплакав, як дитина.
– Сподіваюся принаймні, що хоч пташка не справжня? – спитала принцеса.
– Найсправжнісінька,- почали запевняти її люди, що привезли подарунки.
– Тоді випустіть її, хай летить собі! – сказала принцеса і нізащо не погодилася прийняти принца.
Але це не злякало принца. Він вимазав собі обличчя коричневою та чорною фарбами, насунув шапку на лоб і постукав до них.
– Добридень, імператоре! – сказав він.- Чи не можу я тут, у палаці, знайти якусь роботу для себе?
– Багато вас тут ходить та шукає,- мовив імператор,- проте, стривай – я поміркую. От-от я згадав! Мені таки потрібний свинопас, бо у нас свиней сила-силенна.
І принц став придворним свинопасом. Його помістили в маленькій комірчині поряд із свинарнею, і там він мусив жити.
Цілий день він сидів у своїй комірці, працював, і на вечір зробив чудовий маленький горщичок. Навколо горщичка були навішені бубонці. Як тільки ставили горщик у піч і він закипав, бубонці мило дзвеніли і вигравали стару пісеньку.
Ах, мій любий Августін,
Все пройшло, все пройшло!
Але найцікавішим було ось що: коли тримали палець над парою горщика, враз можна було взнати, хто які страви готував у цілому місті.
Звичайно, це було не те, що якась там троянда! От принцеса пішла прогулятися з своїми фрейлінами, почула цю пісеньку, зупинилася, тому що вона теж могла грати “Ах, мій любий Августін”. Це була єдина пісенька, яку вона вміла грати, та й то лише одним пальцем.
– Ах, я це знаю! – сказала вона.- Він, напевне, освічений, цей свинопас! Послухайте, підіть до нього і спитайте, скільки коштує його інструмент.
Одній з фрейлін довелося взути дерев’яні черевики і піти на чорний двір.
– Скільки ти візьмеш за цей горщочок? – спитала фрейліна.
– Десять поцілунків принцеси,- сказав свинопас.
– Боронь боже! – скрикнула фрейліна.
– Дешевше я не віддам,- відповів свинопас.
– Ну, що ж він відповів? – спитала принцеса.
– Я не можу навіть сказати вголос,- мовила фрейліна,- це жахливо!
– Так шепни мені на вухо!
– Ах, він нахаба! – закричала принцеса, почувши про призначену ціну, і пішла гуляти далі.
Та тільки ступила вона кілька кроків, бубонці так мило задзвеніли знову:
Ах, мій любий Августін,
Все пройшло, все пройшло!
– Послухайте,- сказала принцеса,- спитайте його, чи не згодиться він одержати десять поцілунків від моїх фрейлін.
– Дуже дякую,- відповів свинопас.- Десять поцілунків самої принцеси або горщик лишається у мене.
– Як це неприємно! – сказала принцеса.- Тільки обступіть нас, щоб ніхто нічого не побачив.
І фрейліни стали в коло, схопили руками кінчики своїх спідниць, щоб закрити їх. Свинопас одержав десять поцілунків принцеси, а принцеса – чудовий горщичок.
От було радості! Цілий вечір і цілий день горщичок кипів. А в цілому місті не залишилось жодної кухні, починаючи з найбагатших і кінчаючи найзлиденнішими, про яку не знали б, що там готується на обід. Фрейліни танцювали і плескали в долоні:
– Ми знаємо, у кого суп та пиріжки, у кого каша та котлети.
– Як це цікаво! – казала принцеса.
– Дуже цікаво! – казали фрейліни.
– Але тримайте язик за зубами, бо я ж дочка імператора.
– Звичайно, це цілком зрозуміло,- сказали всі.
У свинопаса,- тобто насправді у принца, але ж усі вважали його за свинопаса,- жодного дня не минало без того, щоб він не зробив чогось нового. Якось змайстрував він калаталку. Коли її починали крутити, вона грала всі вальси, галопи і польки, які тільки знали, відколи існує світ.
– Але ж це сюперб!* – скрикнула принцеса, проходячи повз хижку свинопаса.- Я ніколи раніше не чула кращої композиції. Слухайте, підіть до нього і спитайте, скільки коштує інструмент. Але цілувати я його більше не буду.
Прекрасно, чудово! (франц.)
– Сто поцілунків принцеси,- переказала фрейліна, що ходила його питати.
– Ні, він таки зовсім збожеволів! – сказала принцеса і пішла далі, та, пройшовши кілька кроків, зупинилася.- Але ж треба сприяти мистецтву. Я дочка імператора! Підіть скажіть йому, що він, як і вперше, одержить від мене десять поцілунків, а решту від моїх фрейлін.
– Ах! Ми цього зовсім не хочемо! – заперечили фрейліни.
– Це дурниці! – сказала принцеса.- Коли я могла поцілувати, можете й ви. Не забувайте – ви одержуєте платню.
І фрейліни мусили піти до нього.
– Сто поцілунків самої принцеси,- сказав він,- або кожен залишається при своєму.
– Станьте навколо нас,- сказала принцеса, і фрейліни стали навколо, а принцеса почала його цілувати.
– Що це за зборище коло свинарні? – спитав імператор, який саме вийшов на балкон. Він протер очі і надів окуляри.- Що це знову вигадали фрейліни? Треба піти подивитися!
І, розправивши закаблуки своїх черевиків, власне не черевиків, а старих, стоптаних хатніх пантофель, він подався до свинарні.
Ой, як він поспішав!
Він підійшов зовсім нечутно, і фрейліни його не бачили. Вони лічили поцілунки, щоб розплата була зроблена чесно, отже вони не помітили, коли підійшов імператор. А він ще став навшпиньки, щоб краще бачити.
– Що це таке? – закричав імператор, побачивши, як цілуються дочка з свинопасом, і пожбурив пантофлею їй прямо в голову саме на вісімдесят шостому поцілунку.
– Забирайтеся геть! – закричав імператор. Він дуже розгнівався і вигнав принцесу і свинопаса з своєї держави.
Принцеса стояла і плакала. Свинопас лаявся, а дощ поливав їх.
– Ах, я бідолашна! – плакала принцеса.- Чому я не вийшла за прекрасного принца? Ах, я нещасна!
А свинопас зайшов за дерево, стер з обличчя коричневу і чорну фарби, скинув подертий одяг і вийшов у королівському вбранні такий прекрасний, що принцеса мимоволі вклонилася йому.
– Тепер я зневажаю тебе! – сказав він.- Ти не хотіла йти за мене, ти не цінувала солов’я і троянду, а свинопаса ти могла цілувати за іграшки. Так тобі й треба.
І він пішов у своє королівство і, грюкнувши дверима, замкнув їх на замок.
А принцесі лишалося стояти та співати:
Ах, мій любий Августін,
Все пройшло, все пройшло!
СВИНОПАС – Ганс Андерсен
південне заслання пушкіна
СВИНОПАС – Ганс Андерсен