СВІДКИ МИНУЛИХ ЕПОХ – АНАТОЛІЙ ДАВИДОВ

Літературне читання 4 клас – О. В. Науменко – Генеза 2015

У КРАЇНІ ЗНАНЬ

Країна знань не має меж. Вона така різноманітна, що ніколи не перестає дивувати. У ній невичерпна кількість цікавих відомостей.

У цьому розділі ти прочитаєш оповідання, у яких письменники яскраво, емоційно розповідають про цікаве з життя тварин і рослин тощо. У них подається наукова інформація. Такі оповідання називаються н а у к о в о – х у д о ж н і м и.

Ознайомишся з оповіданнями, у яких ідеться про людей чи події давноминулих літ. Такі оповідання називаються

і с т о р и ч н и м и.

Прочитаєш уривки з повістей, повістей-казок про наукові відкриття та бажання вивчати й досліджувати; про спостережливість, відчуття провини; уміння робити висновки й боротися з кривдниками.

Мусим вчитись – я і ти!

Не як-небудь, а найкраще!

Першим в школі, хлопче, будь!

Те найкраще, що найважче, –

Не обходь його! Здобудь!

Бо знання – це перемога,

Це найкращий скарб в житті.

Нам призначені для того

Дні юнацькі золоті.

Ганна Черінь

ТВОРИ З НАУКОВОЮ ІНФОРМАЦІЄЮ

Науково-художні оповідання

АНАТОЛІЙ ДАВИДОВ

Анатолій Давидов (1938-2002) народився

на Сумщині. Після закінчення школи вступив до Ніжинського педагогічного інституту на природничий факультет. Цікаві відомості про світ природи він відтворив у своїх науково-художніх творах для дітей (“Знай, люби, бережи”).

СВІДКИ МИНУЛИХ ЕПОХ

(Скорочено)

На думку Петька, подорожувати в новісіньких “Жигулях”, та ще й з причепом, – це здорово!

Петько зручно вмостився на передньому сидінні поряд із татком і милувався краєвидами, тоді як його друзі Іра та Славко дрімали ззаду.

Татко вів машину майстерно. Ледь відкинувши назад красиву пишночубу голову, він пильно вдивлявся в дорогу й, помітивши найменші вибоїни, заздалегідь гальмував чи об’їжджав їх. Його сильні руки ледь торкалися керма, і Петькові здавалося, що машина слухається не їх, а підпорядковується татковій волі.

Славко щось вигукнув уві сні. Петько здивовано оглянувся, а тоді дістав невелике люстерко й став спостерігати за другом. За місяць канікул його русяве волосся відросло, а широкі брови зовсім вигоріли. Від сонця почав лущитися ніс. Губи теж потріскалися – дається взнаки звичка їх облизувати. Сильні плечі (ось що таке басейн!) тісно облягала червона футболка.

Роздивившись друзів, Петько глянув у люстерко на себе. Чорний кучерявий чуб спадав на трохи завеликі, ледь відстовбурчені вуха. Широкий ніс і великий рот робили обличчя добродушним, хоч Петько вважав себе людиною крутої вдачі – рішучим і безапеляційним1. “Ну й фізіономія!” – пирхнув невдоволено.

Володимир Іванович, так звали татка, помітив його маніпуляції з люстерком.

– Подрімав би й ти, – усміхнувся, – дорога довга.

Володимир Іванович звернув на степову дорогу. Закуйовдилась пилюка, довелося підняти скло і ввімкнути вентилятор. Петько підставив під його струмінь обличчя, заплющив очі. Незчувся, як і заснув.

Петько і Славко, шкільні друзі, ось уже два роки захоплюються кінозйомками. А перед тим – фотополюванням. Ніщо – ні дощ, ні спека, ні комарі – не було їм на заваді. Годинами просиджували на березі річки заради одного знімка, поки прийде лось на водопій, півдня простоювали у воді, чекаючи на обережну видру. Минулого року друзі їздили в Карпати і зняли там стрічку про життя рінника. До чого ж птах цікавий: у пошуках здобичі запросто пірнає під воду. Чим не водолаз?

На конкурсі фільм Петька й Славка зайняв призове місце, і це підбадьорило хлопців – вони всерйоз зайнялися кіносправою.

А як пристала до товариства Іра? Та майже випадково. Її батьки – геологи – збиралися на ціле літо в закордонне відрядження. Де подіти доньку на цей час? Звернулися за порадою до свого давнього друга зоолога Володимира Івановича. А той одразу ж запропонував узяти дівчинку з собою в мандрівку. Іра любила тварин і дуже зраділа такій пропозиції.

1 Безапеляці́йний – тут: категоричний, який не допускає заперечень.

У долину річки дісталися під вечір. Діти стрімголов побігли до ближнього озерця. Вода в ньому чиста-пречиста. Петько пірнув до самого дна і витягнув звідти жмут водоростей і стулки мушель1.

– Звідки вони тут? – здивувався. – У таких озерцях перлівниці2 не водяться. їм погрібна проточна вода.

– А це означає, розумнику, – здогадався Славко, – що ці озерця заплавні, під час весняної повені їх заливає річкова вода. А он і річку видної – побіг туди. Петько з Ірою – за ним.

Та це була не річка, а її старе русло4, що перетворилося в довге, зрідка вкрите стрілицею і жовтим лататтям озеро. З протилежного берега стариця4 поросла верболозом і татарським зіллям. Над водою літали прозорокрилі бабки, в очереті тріскотів деркач, скидалася посередині стариці риба, а над усім галасували берегові ластівки. Дітей зачарувала ця картина, і хто знає, скільки б вони просиділи тут, коли б Володимир Іванович не покликав їх вечеряти.

Місце для зйомки вибрали у верболозі. Велетенський кущ утворив таке шатро, що під його вітами можна було сховатися навіть чималій кіногрупі. На поверхню виринула бура тваринка. Вона на якусь мить розпласталася на воді, так що стало видно товстий, голий хвіст, а потім зникла в заростях стрілиці. Невдовзі хохуля знову виринула, тримаючи в зубах зелене стебельце.

Саме в цей момент запрацювала Славкова кінокамера. Хлопець хотів зняти хохулю крупним планом.

1 Му́шля – тут: захисне покриття деяких безхребетних тварин (слимаків, молюсків та ін.).

2 Перлі́ниця – прісноводний молюск із мушлею, укритою шаром перламутру, який використовується для виготовлення гудзиків, прикрас.

3 Ру́сло – заглиблення в грунті, по якому тече річка, струмок.

4 Стари́ця – старе русло річки.

Іра не зводила з неї бінокля. Петько нагвинчував на фотоапарат телеоб’єктив.

А хохуля таке виробляла посеред річки, що у дітей дух перехоплювало: то пірнала, то лягала пластом на поверхні води, то крутилася, мов цуценя, дістаючи свого хвоста.

Ось до звірка підпливло ще троє хохуль, і вони затіяли гру. Били по воді лапами, здіймаючи навколо бризки.

Петько аж підстрибував від задоволення. З усіх боків заходив, щоб краще на них роздивитися, поки оступився і впав. Хохулі на мить заніміли, а потім разом пірнули під воду.

– Ну й Петько! – буркнула Іра.

– Хохулі короткозорі, – пояснив Володимир Іванович, – а чують добре.

Сполохані звірки більше не з’явилися. Тоді діти спустилися до стариці і Володимир Іванович показав під водою вхід до нори хохулі, де лежала купа мушель різних молюсків.

– Підземні ходи звірки риють довгі, до десяти метрів. Ведуть вони до гнізда, розташованого вище над рівнем води, недалеко від поверхні грунту. Гніздо вистелене сухим листям осоки, мохом, травою. А тепер придивіться до дна. Що ви там бачите?

– Канавки якісь! – промовила Іра. – Хто їх вирив?

– Хохулі. Вони потрібні звіркам, щоб краще орієнтуватися і знаходити дорогу додому. А ще ці канавки відіграють роль пасток, куди падають молюски, п’явки, черв’яки, личинки жуків. Слабозорим звіркам тільки й роботи, що збирати таку поживу. Хохулі хапають тільки ту здобич, яка втікає. А якщо тваринка чи якась комаха застигає на місці – хохулі обходять її і продовжують пошуки.

Поки Іра з Славком готували на багатті обід, Петько дістав довідник, і з малюнка глянуло на нього пухнасте, дещо схоже на крота звірятко. Витягнута хоботком мордочка, маленькі очі, кігтисті короткі лани з перетинками. Так ось чого вони так добре плавають!

– Чому ж все-таки зникають ці звірки? – Іра й собі стала розглядати малюнок.

– Тут про все написано, – поляпав Петько долонею по довіднику. – В основному, Іро, через ваш, жіночий, рід постраждали хохулі. Ще в середині минулого століття вони зустрічалися досить часто. А потім пішла мода на їхнє хутро. Мало зовсім не знищили звірка.

– Нічого ти, Петре, не розумієш у моді, – пирхнула Іра. – Тоді з хохулі шили шуби більше для чоловіків, аніж для жінок!

– Чи знаєте ви, – озвався Володимир Іванович, – що хохулі з’явилися на землі близько тридцяти мільйонів років тому? Більшість їхніх сучасників давно вимерла, а вони не лише вижили, але й повністю зберегли свої риси. В цьому їхня величезна цінність для зоологів, які вивчають еволюцію тваринного світу.

Ще довго сиділи біля багаття. І вже коли залазили в спальні мішки, Іра запитала у Володимира Івановича, чи довго вони пробудуть у цих мальовничих місцях.

– З тиждень. Крім хохулі, сподіваюся, зустрінемо тут вухатого їжака, байбака; можливо, нам трапиться й перев’язка1, а з птахів – степовий орел, орел-карлик. Так що роботи – непочатий край.

1 Перев’я́зка, перегу́зня – хижі ссавці родини куницевих.

– Назви героїв твору. Знайди в тексті опис їхньої зовнішності. Що розповів тобі про героя його портрет?

– Що ти дізнався (дізналася) з твору про хохулю? Опиши її.

– Що ще нового ти дізнався (дізналася) з твору? До якого уривка тексту тобі хотілося б виконати малюнок?

– Як ти розумієш слова Володимира Івановича про те, що “роботи – непочатий край”?

– Розглянь малюнок. Уяви себе біля цього озера. Опиши свої відчуття (захоплення, здивування, радість, байдужість, сум).

– Поділіть текст на частини за поданим планом і перекажіть зміст твору.

ПЛАН

1. Екіпаж “Жигулів”.

2. Річка, у якій живуть хохулі.

3. Вдалі зйомки.

4. Цікаве про хохуль.




1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 оценок, среднее: 4,50 из 5)



СВІДКИ МИНУЛИХ ЕПОХ – АНАТОЛІЙ ДАВИДОВ


світ ловив мене та не спіймав
СВІДКИ МИНУЛИХ ЕПОХ – АНАТОЛІЙ ДАВИДОВ