Свідчення багатогранності таланту Миколи Гоголя

В основі багатьох сюжетів Гоголя, як правило, лежить анекдотична ситуація, безглуздий випадок чи якась неординарна подія, осмислення яких у творах письменника стає не тільки майстерною інтерпретацією типових картин життя з типовими характерами, котрі набувають і символічного значення, а й містичного, прихованого змісту: гоголівський реалізм виходить далеко за межі соціального критицизму. Авантюризм Чичикова Павла Івановича не був чимось винятковим у державнокріпосницькій системі Росії, як і різного виду шахрайства в епоху капіталізму

.

Різні шахрайства зі списками “ревізованих” кріпаків були досить поширеними і в 20ті, і в 30ті роки XІX століття. Випадок, який стає імпульсом для розвитку сюжету “Мертвих душ”, тут лише привід, що служить для розкриття і соціальних, і моральних причин глибокої духовної деградації.

На зорі деградації і занепаду дворянських гнізд з’являлись інші, ще більш зловісніші герої часу. Саме до них і належав Павло Іванович Чичиков – тип “нової” людини в “оновлювальній” Росії, у тій Росії, де істинним господарем життя, витісняючи стару дворянську аристократію, ставав капітал, який нахабно і нахраписто

руйнував усталені норми, заскорузлість і законсервованість колишньої деградуючої еліти, ніс мораль безпринципного хижацтва. Мірилом світської обраності, власне ідеалом часу ставало не походження, не інтелектуалізм і талант, а мільйон.

Про те, що поклоніння мамоні знищить цивілізацію, що воно закодоване у смертоносному диявольському знаку, неодноразово підкреслювалось християнськими святими.

Саме поклоніння золотому тільцю генетично успадковане від етичних імперативів мамонітів, за якими – апокаліптичний оскал кровожерливого звіра. Згадується повчальна теза про те, що “история русской интеллигенции – зто история русской революции” . Революції, як правило, ставали наслідком виродження еліти, змінюючи при цьому соціальноетичний, духовний вектор людської цивілізації на шляху її тотального підкорення лсевдобогами, власне антиподами Христа.

Чи не про це ж виклав пізніше у “Легенді про Великого Інквізитора” з “Братів Карамазових” духовний спадкоємець Миколи Гоголя Федір Достоєвський словами кардинала, що вирішив поправити Христове вчення, торуючи шлях для лжемесії. “И тогда уже мы и достроим их башню, ибо достроит тот, кто накормит, а накормим лишь мы, во имя твоє, и солжєм, что во имя твоє…

В “Авторской исповеди” Гоголь згадував, що сюжетом цього твору він був зобов’язаний Пушкіну, який, знаходячись на засланні в Кишиневі, почув історію про шахрая, скуповуючого у поміщиків померлих селян з метою отримати величезну позику за них в опікунській раді. Поет розповів про це Гоголю. Той у свою чергу через деякий час взявся за написання епопейного багатопроблемного твору, який став чи не головною справою життя письменника: робота над поемою в прозі тривала протягом сімнадцяти років – з 1835го до кінця життя.

Гірка доля спіткала другий том “Мертвих душ”: улітку 1845 автор спалив його, вважаючи недосконалим, щоб потім розпочати роботу знову, а за дві тижні до смерті, що сталася 21 лютого 1852 року, знищив і наступний рукопис своєї клопіткої праці . Що спонукало спалити працю, якій присвячено стільки років життя, – залишається загадкою.

Кажуть, що у час чергової душевної кризи десь наприкінці січня 1852 року, передчуваючи близьку смерть, Гоголь зустрівся з протоієреєм із Ржева Матвієм Константиновським, який нібито радив знищити частину глав поеми, вважаючи їх несприйнятливими з точки зору впливу на читача. Проте розмова письменника і його духівника залишалась таємницею.

Однак незакінчений твір великого письменника – твір, на перший погляд, сатиричної спрямованості – є глибоким і поліфонічним, історичнофілософськи на процвітання передусім для “вибраних”, для грядущої світової олігархії, яке визначатиме право інших на життя. Чи не про це скаже у “Легенді про Великого Інквізитора” з “Братів Карамазових” Федір Достоєвський устами кардинала, що вирішив “поправити” Христа і його подвиг?

В устах Великого Інквізитора закладена антихристиянська парадигма мамонітів, утаємничених владарів світу – колишніх і нині сущих: “Получая от нас хлебы, их же руками добытые, берем у них, чтобы им же раздать, безо всякого чуда, увидят, что не обратили мы камней в хлебы, но воистину более, чем самому хлебу, рады они будут тому, что получают его из рук наших”.

Гоголь, як, до речі, і його спадкоємець Достоєвський, не був противником чи апологетом якогось конкретно соціального ладу: проблеми, поставлені письменниками у своїх творах, передусім духовноморальні. Однак, порушуючи тему поклоніння матеріальному, а не духовному , письменники не могли не зачепити і проблему соціальної деградації суспільства як наслідку служіння мамоні. У “Мертвих душах” світське товариство схиляється перед культом багатства.

Почувши про загадкові мільйони Чичикова, усе губернське чиновництво і дворянство потягнулось до нього. Але варто було засумніватись у злощасних багатствах цієї людинизагадки, як світський обиватель відсахнувся від неї. Так автор посвоєму психологічно вмотивовує моральну і духовну сутність деградуючої еліти, суспільства загалом, коли на зміну обмеженості, духовного убожества і пошлості приходять безпринципна підлість і цинізм.

Класична гоголівська фраза “Скучно на зтом свете, господа!” поступилася іншій: “Соотечественники! Страшно!”

Криза суспільства, державнополітичної системи взаємопов’язана з кризою еліти – передусім моральнодуховної. У “Мертвих душах” перед нами проходить галерея образів панівного прошарку, сатиричне відтворення якого контрастує з внутрішнім станом авторської душі, сповненої любові до рідної землі, до свого народу, поетично неповторно оспіваного з його сакральною триєдністю у ліричних відступах: РусьТрійця, котра несеться у майбутнє , виступає як пророча метафора – свідчення величі письменника як національної, так і світової.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)



Свідчення багатогранності таланту Миколи Гоголя


вік живи вік учись приклад з літератури
Свідчення багатогранності таланту Миколи Гоголя