СВЕКОР – Степан Васильченко (Степан Васильович Панасенко) (1878-1932)

Українська література 6 клас

ГУМОРИСТИЧНІ ТВОРИ

Степан Васильченко (Степан Васильович Панасенко) (1878-1932)

СВЕКОР

Тими сірими великими очима, що суворо оглядали всякого з-під великого чола, тією поважною ходою Василько завжди викликав усмішку в дорослих. Коли б хто почув, як, було, гукне він улітку, одвертаючи од гречки корову, то, не бачивши його, подумав би, що то гримає старий, бородатий Микита-чабан, а не малий Василько, якому тільки цієї весни пошили штани.

Дома Василько часом як почне “старувати”, то всі тільки дивуються!

За

обідом нехай тільки хто покришить хлібом на столі або розіллє борщ з ложки, – Василько так і гукне, чи то буде свій, чи чужий: “А нащо так накришувати та наляпувати!” Або забуде хто шапку в хаті зняти, – він зразу видереться на лаву або на ослін, підбереться, скине шапку й пучкою на образи покаже, мовлячи суворо: “Он бач, що там таке!”

Не вподобається йому що-небудь – зараз на піч, укриється рядном і почне звідтіль вичитувати та всі непорядки в хазяйстві перебирати: і те в нас недобре, і те не так, як у людей, ведеться!

Батько, було, слухає, а потім і скаже:

– Десь ти, Василю, старшиною будеш

колись, що такий сердитий!..

Отакий Василько. Недурно всі в сім’ї взивали його свекром.

Свекор, свекор, а проте кожного ранку любив лазити під піч, де в його було сховане в куточку з деяких цяцьок ціле хазяйство. Часом з ранку до самого обіду сидить там, цяцьками бавиться, щось до їх бубонить собі.

– Ти б, Васильку, взяв краще букваря та азбуки вчився, – каже йому одного разу мати, – тебе он женити пора, а ти раз у раз шмаруєшся попід піччю.

– Ну, так і женіть, коли пора! – озвався з-під печі Василько.

– От такої!.. – сміється, дивуючись, маги. – А до школи ходити вже й не хочеш?

– Що мені та школа – хліба дасть? – старує десь у куточку Василько, перекладаючи бляшки та стекольця.

Увечері до хати посходилась уся сім’я: батько, мати, два старших брати, сестра-дівка. Після вечері батько сів край столу, схилився на руку, глянув на матір, на діти та й промовляє:

– Хай його батько стеряється!..1 Не хочу вже робити: ось і ноги подерев’яніли, спину ломить, руки болять, – старий роблюся вже!.. Треба, мабуть, женити котрого-небудь з хлопців та й хазяйство з рук передати. Нехай хазяйнують молоді, а нам вже з старою й одпочити можна!

Василько сидить на полу коло вікна, немов дивиться на місяць, як він срібні свої ріжки вистромив над вербами; а сам все ж ухо наставляє, щоб почути батькову мову.

– Тільки котрого б нам з трьох женити? – міркує батько далі. – Миколі он на осінь у москалі2 треба йти, Петро не скінчив ще науки своєї… хіба Василь? Він же й до хазяйства більше має охоти, ніж до вчення.

Василько спідлоба поглянув на батька й знову дивиться у вікно, немовби не про його й річ…

– То як ти скажеш, Василю? – вдався вже до його батько. – Тебе будемо женити, чи, може, пождемо, поки Петро школу скінчить?

– Ги!.. – засміявся Василько, соромливо закриваючись рукавом. Батькова розмова йому до вподоби, проте він стережеться, чи не жартує батько.

– Ну, то чого ж там сміятися! – промовляє поважно батько. – Кажи: коли женити – будемо женити, коли ні – підождемо.

– Кажи, Васильку, – то, може, сьогодні де-небудь і засватаємо дівчину. – обізвалася й мати.

Василько оглянув усіх – ніхто не сміється.

“Чому б і справді мені не женитись?” – подумав він собі. Було б добре, коли б у його була жінка: обід варила б йому, сорочки прала, а він лежав би собі на печі та погукував би до неї: “Стара, а принеси огню, я люльку запалю!..”

– Ну, то як же? – казала мати. – Хочеш одружитися?

Василько втер рукавом носа, почервонів трохи й промовив, закриваючи рот рукою:

– Хо-чу!..

– Ну, от і гаразд! – каже батько. – Тепер тільки молоду треба йому вибрати. Чи, може, в тебе вже є на приміті яка?

А в Василька й справді є вже одна дівчина на думці. Давно вже сподобалась йому чорноброва Ганна – ще тоді, як вирятувала його з багнюки, як він був загруз колись, вертаючись з церкви; тоді Ганна вирятувала спершу його самого, потім його чоботи, що тільки халявки визирали з калюжі; втерла йому носа, заплакане обличчя та на додачу й поцілувала ще.

1 Стерятися – розгубитися.

2 Іти в москалі – іти солдати.

– Ганну хочу, – промовив Василько сміливіше.

– Ганну то й Ганну, – згоджується батько, – тобі видніше. Та коли казати правду, то й дівка вона хороша: доброго роду, й на вроду гарна, й здорова… та, може, ще й приданого сот п’ять дадуть!.. Поможи тобі Боже, Василю!

Василько знає, що тут йому слід було б подякувати батькові, та чогось соромився й тільки чмихнув носом.

– Ну, то не будемо ж і гаятися, – каже далі батько, – будемо зараз одягатися та й по рушники підемо!.. Подай-но йому Петрову свитку! – гукнув до матері.

Мати стягла з жердки свитинку, червоного пояса – кличе Василька одягатись. Василько зліз з полу, взяв палець у рот, боком виходить на середину хати. Трохи немов соромно йому, ну та в новину це, – то й не дивно. Одягла його мати в свитину, поясом підперезала, в кишеню поклала батькову люльку, папушу тютюну за пояс застромила. Батько взяв зі столу хліб, дає йому під пахву. Взяв Василько той хліб, обома руками вчепився в його, насилу вдержить.

– Ну, сину, помолимося Богу й підемо, поки зовсім не спізніло, – каже до його батько. – Тільки треба тобі ще дещо сказати, попереду як іти. Чи будеш же ти за мене в громаду ходити, податки платити?

В громаду ходити – Василько залюбки ходив би, а от податки платити – то вже й не до душі йому…

– А де ж я грошей візьму? – спитав він.

– Як де грошей візьмеш? – дивується батько. – А ти ж будеш заробляти! Будеш орати, косити… Ти ж тоді хазяїном будеш у нас. Ми тебе всі будемо слухати.

– Е-е!.. – протяг Василько з непевністю.

– Будеш уже сам усе робити, – себе й жінку годувати й зодягати, сестру заміж оддаси, а мене з матір’ю до смерті доглядати мусиш. Будеш доглядати? – перепитав батько.

Василька в жар кинуло, а уші зашарілись. Він уже й не радий був, що розпочав таку справу!

– Я не хо… – промовив він і схлипнув. Очі зразу налилися слізьми.

– Ну, а як же, сину? – ласкаво й тихо казав батько. – Хто ж нас з матір’ю стане годувати та доглядати? Поки ми здужали – робили, вас усіх годували, до розуму доводили, а як постарілися, то невже ж ти виженеш із хати, щоб ми з торбинками пішли попідвіконню?

Василькові зробилось і боязно чогось, і, Боже, як шкода тата з мамою… Хліб випав у його з рук, і він на всю хату так і заголосив:

– Я ма-а-лий ще!..

Всі, що були в хаті, далі не могли вже втерпіти й весело зареготали. Василько глянув кругом і зрозумів, що то все були жарти. Він з радощів аж сам засміявся. Потім засоромився, закрився руками та, скинувши Петрову свитку, вистрибом так і метнувсь на піч!

Часто після того питали його:

– А що, Василю, швидко будеш женитися?

Василько, було, помовчить трохи, а потім поважно одмовить:

– Так-то й женитись!.. Там тобі така морока, що нехай його й кат візьме!..

1. Як відреагував Василько на материну пораду “взяти краще букваря та азбуки вчитися”:

А) попросив придбати азбуку й буквар;

Б) почав навчатися;

В) сказав, щоб його женили, коли пора;

Г) не звернув увагу на пораду?

2. Чим сподобалася Василькові Ганна:

А) тим, що дуже гарна й чепурна;

Б) тим, що здорова;

В) за неї, може, ще й приданого “сот п’ять дадуть”;

Г) бо вирятувала з багнюки, коли він повертався з церкви, та “на додачу поцілувала”?

3. Як пояснив причину відмови від одруження Василько в кінці оповідання:

А) бо не хоче працювати, щоб на життя заробляти;

Б) бо не хоче в громаду ходити та ще й податки платити;

В) бо малий ще;

Г) бо не навчився ще грамоти?

4. Що в поведінці Василька викликає усмішку? Чому головного героя твору прозвали “свекром”?

5. Чи часто діти, на твою думку, намагаються вдавати із себе дорослих? Чи траплялося з тобою таке раніше? Чим це було викликано?

6. Чому батьки вирішили розіграти Василька?

7. До якого виду комічного – сатири чи гумору – належить це оповідання? Обгрунтуй відповідь.

8. Чого навчає оповідання С. Васильченка “Свекор”?

9. Перекажи уривок з оповідання, що відповідає малюнку.

10. Намалюй ілюстрацію до найкомічнішого моменту в оповіданні.

11. Опрацюй оповідання так, щоб на наступному уроці, узявши участь у конкурсі на кращий малюнок, тобі вдалося фрагментом-переказуванням передати зображене твоїми однокласниками.

– Я вмію визначати основні думки вивчених оповідань С. Васильченка.

– Я вмію характеризувати образи Семена та Василька, аналізувати їхню поведінку.

– Я можу визначити засоби комічного в оповіданнях С. Васильченка.