Суспільно-історичні умови розвитку української літератури ХХ ст., основні стильові напрями

Робота за таблицею “Літературний процес XX століття”

Певні особливості літературного процесу розглядаються в межах таких історичних відрізків:

Початок XXСт.Ці хронологічні межі визнача­ються не тільки перебігом революції 1905-1917 рр., а й відходом із життя І. Франка та М. Коцю­бинського й Лесі Українки . Формування після 1905 р. Києва як літературної столиці Укра­їни, поширення загальноукраїнської літературної періодики
Період революції й національного держа­вотворенняЛітература
за часів Центральної Ради, УНР
Літературний процес 20-х рр.Період утопій українських націонал-комуністів і поступової ліквідації національного відродження Укра­їни. Значення Празької школи в роз­витку провідних тенденцій літератури в Україні
Розстріляне відро­дження й насаджу­вання в літературі ідей соціалістичного реалізмуЛітература в умовах геноциду . Насадження комуністичної ідеології й вульгарної соціології в літературознавстві
Література в період війни 1941-1945 рр.Друга хвиля еміграції. Література в таборах Ді-Пі
Українська література післявоєнного
періоду
Література від 1946 до кінця 50-х рр. в Україні й поза нею
Література в період відродження 60-х роківСамвидавівська література. Нью-Йоркська група в діаспорі
Літературний процес 70-80 рр.Література в умовах брежнєвсько-сусловського ідеологічного засилля, репресій і форсованої русифікації. Фор­мування сталих взаємин із діаспорою
Українська література в період розпаду СРСРУтвердження національної й держав­ної незалежності України. Література на сучасному етапі

Література й політика

Літературна дійсність в Україні 20-х рр. ХХ ст. видається приголомшливо багатою. Порівняно з нею бліднуть будь-які інші періоди розвитку нашого письменства.

Творча палітра вражає унікальним гроном яскравих талантів: В. Еллан, П. Тичина, В. Сосюра, М. Хвильовий, В. Підмогильний, Б. Антоненко-Давидович, М. Івченко, М. Куліш, М. Зеров, М. Рильський, Є. Плуж-ник, Г. Косинка, М. Семенко, Ю. Яновський, Тодось Осмачка, М. Бажан та ін. Привертає увагу дивовижне нуртування розмаї­тих стильових течій, що ніби водночас вибухнули в художньому часопросторі, – авангардизм зі своїми відгалуженнями , революційний романтизм, неоромантизм, нео­реалізм, необароко, “неокласика”, імпресіонізм, експресіонізм тощо. Злива різних видань, калейдоскоп літературних угрупо­вань , потоки маніфестів і декларацій, пристрасні полеміки про сутнісні проблеми творчості, – справді, нелегко було молодому митцеві зорієнтуватися в такій стихії. Здавалося, перед ним від­крилися широкі перспективи художнього самоствердження. це давало підстави вважати 20-ті рр. “ренесансними”. Ідеться про свіжі, оновлювальні процеси, що мали свій конкретно-історичний зміст, відмінний від змісту класичного Відродження, зорієнтова­ного на універсальні критерії, поціновуваного як одна з органіч­них ланок поступу європейського мистецтва. Інша річ – україн­ське відродження, що сприймається як спонтанний порив уперед, але часто з поглядами, оберненими в минувшину, у накопичені вчорашні проблеми. Мовиться не про одне відродження, а про їх низку, що витворює основу українства, коли з певної черго­вої національної катастрофи поставало нове покоління, представ­лене переважно письменниками, аби нарешті розв’язати не лише естетичні, а й національні та соціальні питання.

Така доля спіт­кала й творче покоління 20-х рр. ХХ ст. – неоднорідне, позна­чене різними орієнтаціями на художнє та позахудожнє життя, що не могло не призвести до внутрішнього розмежування, харак­теризувало своєрідність літературних угруповань. Адже АСПИС , що склала 1924 р. основу для форму­вання “Ланки” та “неокласиків”, а також ВАПЛІТЕ ставили собі мету – писати справжню літературу, що відповідала б високим есте­тичним критеріям. В інших організаціях, що різнилися тільки назвами (“Плуг”, або Спілка селянських письменників, 1921-

1925 рр.; “Гарт”, або Спілка пролетарських письменників, 1922-1925 рр.; ВУСПП – Всеукраїнська спілка пролетарських пись­менників, 1927-1932 рр.; “Молодняк” – Спілка комсомольських письменників, 1927-1932 рр.), панував неприпустимий для твор­чості партійно-адміністративний стиль. Їхні зусилля спрямову­валися на культивування безперспективного “пролетарського реалізму”, перейнятого не художнім, а чужим для мистецтва класовим духом. Решта течій проголошувалася “буржуазними”, “попутницькими”. Проти них велася нещадна боротьба. Хоча саме й “попутники”, а не опікувані компартією “пролетарські письмен­ники”, збагатили нашу літературу творами нев’янучої цінності.

Літературна ситуація. Українські письменники 20-х рр. ХХ ст. розрізняли дві дійсності – національне, близьке їм відро­дження, та невідповідну його змістові більшовицьку версію життя, задля якої вимагалося заперечувати минувшину, виповнюватися класовою ненавистю. Світ розчахнувся, як писав М. Рильський, “на “так” і “ні” – на “біле і червоне”, зумовивши болісне роз­двоєння людської душі.

Неприхована правда промовляла у тво­рах “Я ” М. Хвильового, “Смерть” Б. Антоненка-Давидовича, “Третя революція” В. Підмогильного, у збірках “Дні” Є. Плужника, “На пожарищі” Д. Фальківського, приго­ломшувала сучасників масштабами трагедії громадянської війни, спровокованої більшовиками. Література лишилася вірною гума­ністичним принципам. Вона зберігала віру в незнищенні духовні цінності, хоч і сама зазнала впливу руйнівних чинників.

Художньо-стильові напрями й течії в літературі

До того чи іншого літературного напряму належать пись­менники, які мають спільні принципи художнього зображення, естетичні ідеали та уподобання . Найвизначнішими в історії літератури нового часу літератур­ними напрямами й водночас художніми методами є бароко, класицизм, сентименталізм, романтизм, реалізм, нату­ралізм, модернізм, постмодернізм тощо.

Окремо слід сказати про соцреалізм, модернізм та постмодерн як методи, що використовувалися укра­їнською літературою.

Модернізм

Загальна назва сукупності літературних тенденцій нереаліс­тичного характеру на межі ХІХ-ХХ ст. Головні ознаки: – Перевага інтуїтивного, ірраціонального начала над логічно-раціональним;

– вищість таланту й мистецтва;

– головним знанням уважалася не наука, а поезія, краса, що здатна проникати в глибини буття;

– звільнення мистецтва від практичних цілей та від жорстких канонів.

Модернізм виник у Франції, пов’язаний з іменами ш. Бодлера, А. Рембо, П. Верлена, Е. Верхарна, М. Метерлінка, В. Брюсова, О. Блока, Р.-М. Рільке. В українській літературі модернізм набув специфічних рис, ставши перш за все рухом до новітніх євро­пейських течій. Українські модерністи: поети “Молодої музи” , “Української хати” .

Модернізму притаманні конструктивність, віра в прогрес та гуманістичні ідеали, чим він принципово відрізняється від постмодернізму. У межах модернізму виділяють такі літературні течії: символізм, імпресіонізм, експресіонізм, футуризм, авангар­дизм , сюрреалізм, неоромантизм.

Символізм

Напрям у мистецтві, відгалуження модернізму. Виник у Фран­ції в 70-х рр. ХІХ ст. . Основні риси: для символістів мистецтво не відображення життя , а “медіум”, посередник між цим світом і вищим ірра­ціональним, доступним лише на рівні інтуїції, через натяк і сим­вол. Відповідно у творі за зовнішнім конкретним змістом пови­нен ховатися інший, таємний. Об’єкт мистецтва – символ, що асоціюється з іншими, вищими сферами. “Інший” світ може бути відкритий через мистецтво поезії й музики, звідси намагання вне­сти в письменство “дух музики”.

Література, на думку символіс­тів, є не функціонером, а самоцінним виявом прекрасного, тобто естетична функція ставилася на перше місце.




Суспільно-історичні умови розвитку української літератури ХХ ст., основні стильові напрями
анастазі де ресто