СТОРІНКАМИ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

Літературне читання 4 клас – О. Я. Савченко – Освіта 2015

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ. СТОРІНКАМИ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

Людей завжди цікавить минуле. Як жили наші предки раніше? Чим вони займалися, до чого прагнули? Чиї імена навіки залишилися в пам’яті народу?

Існує такий вислів: “Без знання минулого не збудуєш майбутнього”. Тому історію справедливо називають навчителькою мудрості.

У розділі ти прочитаєш твори різних жанрів (вірші, оповідання, науково-художні тексти) про різні часи, історичні події, видатних людей.

Читаючи, звертай

увагу, де і коли відбувалися події, у якій послідовності, як ставиться автор до зображуваного.

Збагачуй своє мовлення новими словами, а пам’ять – найважливішими відомостями з історії нашого народу.

Пригадай, які твори поета Олександра ОЛЕ́СЯ ти вже читав. У 1920 році він написав книгу “Княжа Україна”. У ній у поетичній формі переповів історію наших предків. Прочитай уривки з цієї книги.

Збі́жжям, наймудрі́ший, відва́зі.

НАШІ ПРЕДКИ – СЛОВ’Я́НИ1

Над озерами, річками,

На полянах лісових,

На стрімких високих го́рах,

На просторах степових, –

Де лише Сіріє стежка

Або вкрився

збі́жжям2 лан,

Скрізь розкидались оселі

Наших прадідів слов’ян.

Оселялись цілим родом:

Що людина, як одна?!

Кре́вні3 люди рід складали,

Кревні ро́ди – племена.

Наймудріший і найстарший

Цілим родом керував,

Видавав щодня накази,

Правив, милував, карав.

Кожне плем’я мало князя,

Князь судив, водив на бій,

Першим був він у відвазі

І у мудрості своїй.

А коли ставав нездатним

До ла́ду і боротьби,

1 Слов’я́ни – тут: близькі за походженням і мовою народи, які жили колись на території України.

2 Збі́жжя – тут: зернові рослини.

3 Кре́вний – рідний.

Обкладинка до видання “Княжа Україна”.

Художник – Георгій Акулов

Ві́че1 іншого на князя

Вибирало без журби.

На річка́х, високих го́рах,

Серед ба́гон2 і болот

Городи́, міцні твердині,

Будував собі народ.

Коли ворог йшов війною,

Метушилось все, як рій,

Замикалися ворота,

Починався лютий бій.

Бились, ки́дали каміння,

Крізь паркан окріп́ лили́,

Попіл кидали у очі,

Гострі кидали коли́…

…Ось і ворога відбито.

Все минуло: гнів і жах…

Кревні плачуть над борцями,

Що звалилися в боях.

І дають їм у могилу

Зброю, вбра́ння і харчі,

Щоб вони не знали лиха,

На тім світі живучи.

На сумних могилах тужать

І справляють три́зну3 там,

І несуть на сизі гори

Жертви пра́ведним4 богам.

Але все поволі, тихо

То́не в річці забуття,

І на березі зеленім

Квітне радісне життя…

Київська станція метро “Золоті ворота” прикрашена мозаїками, що відображають історію Київської Русі. Ця станція визнана однією з найкрасивіших у світі

1 Ві́че – народні збори.

2 Ба́гно – болотисте місце, трясовина.

3 Три́зна – тут: поминальний обід на честь померлого.

4 Пра́ведний – тут: справедливий.

1. Прочитай, як поет описує місця, де жили наші предки. Що він розповідає про їхні звичаї?

Яку інтонацію і темп ти добереш для читання цієї частини?

2. Попрацюйте разом! Поставте одне одному запитання за змістом прочитаного.

3. Розгляньте ілюстрації на с. 37-41. Що нового ви дізналися про стародавні часи?

Яросла́в МУ́ДРИЙ (жив близько 978-1054 pp.) – великий князь київський, син князя Володимира Великого. За його правління Київська Русь досягла розквіту і визнання серед інших держав. Похований у Софійському соборі в Києві.

Зруйнува́вши, подасте́ся, тиня́тиметесь, чужозе́мні.

ЯРОСЛА́В МУ́ДРИЙ

За князя, за Ярослава,

Київ – Ца́ргородом став1.

Як про друга, як про сина,

Дбав про нього Ярослав.

Оточив його валами,

Ровом, мурами обвів.

Укріпив його, оздобив

І розкішний двір завів.

1 Ца́ргородом став – наче пишна, величава столиця стародавньої держави Візантії.

До палат ішли невпинно

Чужозе́мні посланці́,

Князь сидів на пишнім троні

З грізним бе́рлом1 у руці.

І, допущені до князя,

Низько кланялись посли

І до ніг дари́ складали,

Що з чужи́ни принесли.

У Європі честю мали

Королі, князі́, царі

Поріднитись з Ярославом,

Побувати у дворі.

Але мудрість Ярослава

Вся була в його ділах,

У державнім будівництві,

Владі, устрою, в судах.

Щоб не нищити народу

І народного майна,

Не хотів він воювати,

Не тягла його війна.

Пролетіли дні короткі…

Перед смертю Ярослав

Всіх своїх синів покликав

І з любов’ю проказав:

“Вас я, діти, покидаю,

Йду я в ліпшу сторону,

Але, діти, пам’ятайте

Мою заповідь одну:

Не сваріться, жи́йте2 в згоді:

Тільки мир збере усе,

Мозаїки зі станції метро “Золоті ворота” у Києві

Софійський собор

1 Бе́рло – палиця, оздоблена коштовним камінням і різьбою, символ влади.

2 Жи́йте – тут: живіть.

А незгода, наче вітер,

Все по полю рознесе.

Як не будете всі ра́зом

Йти до спільної мети,

Ви, державу зруйнувавши,

Подасте́ся у світи.

Ви розгубите ту землю,

Що придбали вам батьки,

І тиня́тиметесь всюди,

Як вигна́нці й жебраки”.

1. Чи зрозуміли ви, у які часи князював Ярослав Мудрий? Що ви можете про нього розказати?

2. У яких рядках сказано про красу і велич стародавнього Києва?

3. Уважно перечитайте заповідь князя синам. Поміркуйте над її змістом. Чи погоджуєтесь ви з думкою, що слова Ярослава Мудрого є повчальними і для нас, його далеких нащадків?

Артур Орльонов. Князь Ярослав Мудрий

Що вам відомо про виникнення книг? Як створювалися книжки за стародавніх часів?

КНИГИ ЗА КНЯЖИХ ЧАСІВ

При дворах давніх українських князів перебували різні вчені й письменники. Тоді ще не було друкованих книжок. Хто бажав мати в себе книжку, мусив або сам переписувати її, або дати переписувати вченому пи́сареві. Переписування однієї книги тривало цілі місяці. Писали тоді звичайно не на папері, а на тонкій шкірі, телячій або ослячій. Для писання брали гу́сяче перо, чорнило робили із сажі. Початкові букви малювали різнобарвними фарбами, майже на кожній сторінці був гарний малюнок. Князі збирали такі рукописи і зберігали їх у своїх бібліотеках…

Найвідомішим ученим за княжих часів був Не́стор Літопи́сець. Він був монахом Печерського монастиря в Києві. З молодих літ він цікавився минулими часами, збирав давні руко́писи, записував перекази про життя слов’янських племен, про перших князів, їх війни і походи. Потім записав все те в одну книгу, що зветься “Найдавніша Лі́топись”.

Це – перша історія України.

Іван Крип’яке́вич

1. Що нового ти дізнався з тексту про стародавні книжки? Як називалася перша історія України?

2. Стисло перекажи прочитане. Ким був Нестор Літописець?

3. Про що ти хотів би запитати?

У НАЗВАХ МІСТ І СІЛ

У назвах міст і сіл слова,

В яких щось рідне, таємниче;

І голос предків ожива

Й сьогодні в рідний край нас кличе.

Читай і думай, друже мій,

І не цурайся свого роду.

Земля – це книга, у якій

Історія твого народу.

Дмитро Білоус

1. Поміркуйте разом! Який зміст виділеного речення?

2. Чи можете навести приклади з вашої місцевості, які підтверджують цю думку?

Ти вже знайомий з оповіданнями Алли КОВАЛЬ про походження слів нашої мови.

Як ти пам’ятаєш, у книжці “Знайомі незнайомці” мовознавець розповідає про походження назв сіл, міст, річок України.

Прочитай про одне з найдавніших міст України – Чернігів, що надзвичайно багате на історичні пам’ятки.

МІСТО ЧЕРНІГІВ

Місто Чернігів уперше згадується в літописах під 907 роком. З приводу назви міста висловлювалося дуже багато усіляких думок. Почнемо з легенд. Найпоширеніша з них пов’язує назву міста з особою легендарного князя Чорного, який нібито правив містом у 7 столітті. Є легенда про княгиню Чорну, яка кинулася з терема і розбилась, аби не потрапити до рук загарбників. Ще згадують, ніби слово Чернігів звучало колись як Сернігів – від слова серна (тоді серни водилися в лісах і було їх багато). Як із Сернігова став Чернігів, невідомо. Назву міста пробували пов’язати з назвою Чорна гора, яка є поблизу, або з назвою Чорний ліс.

Була спроба вивести назву міста від імені князя Черленого (Червоного), але назва міста існувала задовго до його князювання в Чернігові (1202-1210 pp.). Висловлювалась думка й про те, що ще до появи письма виникло ім’я чи прізвисько Черніг або Чернег, яке лягло в основу назви міста. Узгодити до кінця всі припущення щодо назви, вважають учені, не вдалося.

Пам’ятний знак на кургані Чорна могила, де похований князь Чорний

1. Про що ти дізнався зі статті? Ти ознайомився лише з одним прикладом нерозгаданих таємниць походження назви міста. Найчастіше це стосується найдавніших поселень, виникнення яких ховається в глибині століть.

2. Що тебе здивувало, було відкриттям?

3. Що є спільним в усіх варіантах назви міста?

4. Будьте дослідниками! Прочитайте в книжці Алли Коваль про походження назв поселень вашого краю. Відвідайте місцевий краєзнавчий музей і напишіть про це відгук.

ЗВІДКИ В МІСТА НАЗВА – ЛЬВІВ

Довго я не розумів,

Звідки в міста назва – Львів.

Брата старшого питаю:

– А ти знаєш?

Каже: – Знаю.

Князь був, Га́лицький Данило,

Сім віків перекотило,

Як дзвеніла княжа слава,

Та не тільки в славі справа:

Сумував князь, що один…

Народився в князя син!

“Сильним будь!

Наш рід прослав!”

Левом сина князь назвав.

Щоб віки жила ця днина,

Місто князь як будував,

Дав йому імення сина.

Так от…

З княжих ще часів

В міста горда назва –

ЛЬВІВ.

Марія Хоросни́цька

Великий герб міста Львова

Король Русі – Лев Данилович – на тлі міста Львова

1. Що ти дізнався з вірша про назву міста Львова?

2. Підготуйся до виразного читання вірша. З якою інтонацією ти прочитаєш слова молодшого брата? А старшого брата? Після яких слів зробиш найдовшу паузу?

3. Будьте дослідниками! Дізнайтеся, скільки років нараховує історія Львова. Чим славиться це місто сьогодні?

ДЗВІН ШАБЕЛЬ

Дзвін шабель,

Пісні, походи,

Воля соколина,

Тихі води,

Ясні зорі –

Моя Україна…

Володимир Сосюра

Майбутня українська письменниця Марія ПРИГА́РА (1908-1983) народилася в Москві. Згодом батьки переїхали до Криворіжжя, де маленька Марійка вперше почула українські пісні, захопилася природою. Згодом вона закінчила Одеський інститут народної освіти.

У 1930 році побачила світ перша книжка письменниці для дітей.

Марія Пригара написала понад три десятки книжок різних жанрів: вірші, казки, п’єси.

Не одне покоління дітей захоплено читає її збірки “Козак Голота”, “Михайлик – джура козацький”.

Сизокри́льці, пта́ство, здорове́зний, приторо́чивши, невидю́щому, безголі́в’я, кілії́мське, пері́щить.

Відданість побратиму

КОЗАК ГОЛО́ТА

Ой же й широкі дунайські степи́: ні кінця їм не видко, ні краю… Ширяють над сте́пом орли-сизокрильці, виглядають згори необачне птаство. Як звечорі́є, хмарами летять на степові озе́ра дикі гуси та срібнопері лебеді, не бояться нікого: хто там буде в степу їх поло́хати! Хіба часом вискочить на горбок тонконогий сайга́к1 чи здоровезний тур вихилить із трави лобату голову, наставить роги, пошукає – з ким би його позмагатися силою?

1 Сайга́к – вид антилоп, що раніше заселяв степи України.

Стелиться степом битий шлях: ним татари-буджаки́1 ходять з Дунаю до Дніпра, а звідти на Дніпро-Славуту. Палять дорогою села, хутори-зимівники, хапають, кого перестрінуть.

Гірко плачуть бідні бранці, йдучи тим ординським шляхом. Розлучить люта неволя дочку з матір’ю, сестру з братом, чоловіка з жоною. Усіх продадуть на ринку татарські мурзи – кого в Туреччину, кого персіянам чи арабам, жменями насипатимуть у глибокі кишені вторговані за ясир золоті цехіни.

А хто ж то скаче шляхом? Може, татарин, приторочивши до сідла сирицю, женеться за якимось бідолахою, що втік з улусу на світанні, коли задрімала сторожа?

Ні, то не татарин, то запорожець скаче. Не з товариством їде, сам-один верстає шлях до Дунаю. Раз по раз стає в стременах, оглядає степ з-під долоні, зсунувши на потилицю шапку. А воно й шапка! Травою підшита, вітром підбита, тільки й того, що шлик є та китиця! І жупан розпанаханий, крізь діри голе тіло світить.

Як є козак Голота, що про нього ото пісню співають:

Ой там гуля степами козак Голота, не боїться ні вогня, ні меча, ні третього болота!

Та запорожцеві байдуже: Голота, то й Голота! Хоч шапка дірява, зате кінь добрий – три дні біжить, не втомиться. Хоч козацька одіж і в дірках, зате зброя справна: і спис є, і рушниця-пищаль за плечима, і гостра шаблюка при боці. Ще й важкого молота-келепа до сідла приторочено – ворогів у бою влучати.

Не на гулянку вибравсь козак із Січі аж до Дунаю. На одчай душі скаче в татарську орду – визволяти свого побратима.

1 Татари-буджаки́ – народ, що сформувався на території Південної Бессараби (сучасна Одеська область).

На полюванні одбивсь шиба́йголова1 од своїх, погнався зо́палу за табуном сайгаків – і наче у воду впав. Помчав Голота шукати – тільки шапку козацьку знайшов біля степової могили, на прим’ятій, потолоченій траві. Мабуть, розігнався Максим та й наскочив у степу на татарську за́сідку.

Місяців зо три й чутки не було, а оце прибила звістка на Січ, що бачили Максима в колодках у місті Кілії́, у багатющого мурзи́2 Гасанбе́я. Править за нього мурза тяжкий викуп – три тисячі золотих цехі́нів. Не буде викупу, казав, продасть бранця, куди сам схоче…

Засідлав коня Голота – й гайда до Кілії. Пропаде Максим, замордують у неволі… Зо́лота ж узяти ні́де!

…А вже ген-ген курять димки на о́брії: чи не Кілію видко? Мріють удалині чорні цятки: то пасуться край міста табуни та отари. Їздять коло них ве́рхи чабани в кошлатих кожухах, бігають злющі пси. Час, мабуть, звертати. У тих ординців очі, мов у шулік: хоч і за п’ять верстов угледять гостроверху козацьку шапку.

Скочив із сідла запорожець і повів коня у глибоку долину.

Шумить у долині одвіку не кошена трава, хлюпотить у комишах срібноводе озе́рце, а на схилі здоровань дуб розпросто́рив темні вузлуваті віти. І па́ша коне́ві є, й вода – чого ще треба подорожньому!

Пустив на попас коня, а сам поліз-побрався на високого дуба – роздивитися, чи таки ж немає поблизу ординців? Глянув пильно – нікого не видко: тільки табун блукає на обрії…

1 Шиба́йголова – смілива, відчайдушна людина.

2 Мурза́ – тут: багатій, великий пан у східних народів.

I спа́ло тут на думку козакові: а може, пробратися до Кілії з жебрацькою торбою? Пустити очі під лоба, зігнутися в три погибелі: “Подайте сліпому-невидющому!” – ходять і в орді старці та каліки за проханим хлібом…

А йому – аби до того Гасанбея добитися, ви́стежити, чи ще тут Максим, чи не продано його кудись на галери.

Може, й пощастить: чи побачить крадькома, чи знак побратимові дасть. А там – козак не в тім’я битий: щось та при розуміє!

З такою думкою зліз запорожець із дуба. Глянув на сонце – на обрій хилиться: недалеко й до смерку. Попоїв житньої соломахи з водою і ліг у траву спочити на часину. Незчувсь, як і заснув, поклавши кулак під чубату голову.

Та не так сталося, як гадалося! Спить козак і не знає, що на нього чига́є1 лихо. На своє безголі́в’я вилазив на дуба: накинув його оком не хто інший, як сам старий мурза Гасанбей. Виїхав мурза по обіді в степ – глянути, як там пасуться його коні та вівці, допильнувати чабанів: чи не пече котрий ни́щечком хазяйську овечку, сховавшись у байраці.

Та й запримітив – не димок од чабанського вогнища, а козака на дубі, що, не дуже хапаючись, злазив собі по гілках на землю, мов і не в чужому степу виглядав ворога, а сидів на тому дубі на чатах десь у Великому Лузі.

Аж затрусився Гасанбей, як угле́дів, серце заграло в грудях, мов у молодого. Бач, куди потрапив зухвалий січови́к, бач, як вистежує та винюхує! То не втече ж він звідсіля, побіжить за коне́м, мов собака на припо́ні!

І вже мчить Гасанбей у долину, розважа в думці, як спійма козака живцем, без жалю пері́щить коня важкою нагайкою.

1 Чига́є – очікує.

Може б, і пропав козак без усякої слави, та почув вірний кінь щось недобре, захропів, тупнув ногою: “Уставай, господарю!”.

Схопився Гол отамовопечений-івсідло. Гаразд, щоконянерозсідлав. Вискочивздолини-свиснула татарськастрілабілявуха.

– Гей, забродо! – гука мурза, важко зводячи дух. – Де тобі битися з Гасанбеєм. Хоч і сам одягай на шию аркана та біжи за мною на продаж!

Стрепенувся Голота, блиснув очима.

– Спасибі, Гасанбею, що сам до мене прийшов! Тільки ж гляди: ще ти козака в неволю не взяв, а вже й пощитав за нього гроші.

З тим словом намірився та як гримне з пищалі!1

Заіржав татарський кінь, звалився, мов косою підтятий. Не встиг мурза скочити з сідла – заорав з розгону носом землю. Аж завищав од такої нару́ги. Як не схопиться на рівні ноги, як не сипоне стрілами!

Вп’ялася одна стріла козакові в щоку, побігла кров ці́вкою. Вирвав Голота стрілу, жбурнув геть.

– Чуєш, старий! – гукає. – Мабуть, ти між козаками не бував, козацької каші не їв, козацьких звичаїв не знаєш!

Та й кинувся на Гасанбея, одбиваючись од стріл нагайкою.

То не степовий орел каменем упав згори, нагле́дівши ситого ховрашка поміж ковилою. То козак Голота перейняв мурзу, накинув на шию аркана, зв’язав руки й ноги.

– Якби не Максим, – каже, – була б тобі, вражий сину, з душею розлука! А так – їдьмо на Січ! Візьму з тебе викуп, який сам схочу. Оддаси мого побратима, ще й три сотні невільників з ним. А пручатися будеш – більше заплатиш!

Прив’язав мурзу до коня, сам позаду сів і поїхав степом, співаючи:

Ой ти ж поле, поле кілії́мське!

Бодай ти літо й зиму зеленіло,

Як мене в лихій годині сподобило!

1 Пища́ль – старовинна вогнепальна зброя, схожа на рушницю.

А козаки щоб довіку гуляли,

Хороші мислі мали,

Воріженьків під ноги топтали!

1. Чим тебе вразила розповідь? Що було незрозумілим?

2. Де відбувалася описана подія? У які часи?

3. Як описано козака Голоту? Яким ти його уявляєш?

4. Чому він опинився в дунайських степах?

5. Яка на нього чатувала небезпека?

6. Який момент в оповіданні найбільш напружений?

7. Роздивись ілюстрації до твору відомого українського художника Георгія Якутовича на с. 45, 47, 48. А якими ти уявляєш героїв оповідання? Розкажи.

8. Поміркуйте разом! Які якості характеру козака виявилися в поєдинку з Гасанбеєм? Що ще ви знаєте про ті часи?

9. Прогляньте оповідання. У якій послідовності розгорталися події? Визначте зачин, основну частину, кінцівку. Складіть план.

Як по-іншому ви б могли назвати козака? Чому?

Прислів’я

– Козацькому роду немає переводу.

– Який рід – такий плід.

КОЗАЦЬКИЙ ДУБ

Серед поля, де не видно

Ані цятки навкруги́,

Височіє непохитно

Дуб, закутаний в сніги.

Як повіє люта хуга –

Не сховаєшся ніде,

Але дуб, мов козарлюга,

Навіть вусом не веде.

Козацький дуб у Холодному Яру на Черкащині

Козацький дуб на острові Хортиця (м. Запоріжжя)

Не страшні йому зави,

Хоч старий той дуб, як світ.

Кажуть, він тут височіє

Не одну вже сотню літ.

І щорік в його гілляках

Гайвороння гнізда в’є.

Вріс у землю – і ніяких

Завірюх не визнає.

Іван Гнатю́к

Повідають старожили – він стоятиме віки, бо його тут посадили запорозькі козаки.

1. З ким поет порівнює дуб? Які слова засвідчують давнину і силу дуба?

2. Назвіть пари слів, що римуються.

Будьте дослідниками! У кожному краї є знамениті дерева. Може, це – дуб, липа, акація, верба… Про них розповідають легенди, зберігають спогади, їх оспівують у піснях, зображують на картинах.

Чи не зацікавить ваш клас проект: “Про що можуть розказати дерева – очевидці історичних подій”?

Марфа Тимченко. Липа

Понад сто років тому багато українських селян (особливо із Західної України) поїхали в далекі чужі країни шукати роботу. Там, наполегливо і сумлінно працюючи, вони облаштовувались на неосвоєних землях. Минали десятиліття, але українці не забували своєї мови, історії, звичаїв. І зараз у Канаді, Сполучених Штатах Америки, Австралії – скрізь, де живуть наші колишні співвітчизники, їхні діти прагнуть вивчати рідну мову.

Прочитай оповідання Івана БОДНАРЧУКА з “Читанки” для дітей-українців, які живуть у Канаді й вивчають українську мову.

НА НОВІ́Й ЗЕМЛІ

Діти любили слухати розповіді дядька Андрія про його перші дні в Америці. Старий він уже. У парку чи в оселі зіпреться на палицю, кругом нього діти, а він і починає:

– Мені тоді було вісім років, а тепер вісімдесят вісім, але все це немов учора… Як бачу – мати готувала скриню в дорогу. Складала одежу. Поклала якесь насіннячко, зілля, а тоді й мій буквар та батькову сокиру. Ще розглянулась по хаті, зняла зі стіни образ святий і довго-довго дивилась на нього. Думаю, для чого це все?

– Чи там буде наша школа? – питаю, а мати мені на те: “Де будемо ми, там буде наша школа, хліб і церква”.

Пустились ми в дорогу, в незнаний світ. Мінялись люди, мова й краєвиди. А ми все їдемо та їдемо. Їдемо за сонцем, а потім сонце за нами, і так день за днем, до самого моря. А море як море. Зразу воно було лагідне, привітне, а потім немов сказилось: ки́дало кораблем, мов тріскою. Думалось, що вже ні́коли не побачимо його берегів.

Аж одного ранку виплило сонце з моря, озолотило свіжі береги. Люди вийшли на палубу. “Оце вам, діти, нова земля, – сказав батько. – Радійте й моліться, що врешті сту́пимо на сушу, почуємо грунт під ногами…”

Пересіли ми на залізницю, і далі – в дорогу. Назустріч нам вибігали скелі, озера й ліси. Зупинились ми у великому місті Вінніпе́зі. Гарне місто. Крамниці, крамниці! А за вікнами крамниць – усе, чого душа забажає. Ой, щоб залишитись нам тут, – думаємо, – але не для нас це місто. А мама каже: “Повезуть нас туди, куди ще й дороги нема”.

Пересідаємо на вози́. Ідемо та й їдемо. “Де ж це та наша земля?” – питаємо, та ніхто нам нічого не каже.

Сидить мати на скрині сумна, як осінь. І нам, малюкам, уже не весело. Один батько ще тримається: підспівує, посміхається. Два дні ми їхали, а третього під вечір скинули нас із скринею серед лісу. Посідали ми на скриню, обсіли маму, як курчата квочку, та й плачемо. Нема хати. Пішли дощі. Ночували ми під містком, поки батько викопав землянку. Накрив батько землянку лободою. “Збудуй хату з лободи, а в чужую не веди”, – підспівував батько.

А потім узялись ми за працю: корчували ліс, робили грядку. На цій грядці сходило нам сонце – зійшло й жито.

– А тепер – добре, – казав нам батько. – Тут ще буде колись місто – в кожній хаті світло й вода.

Воно так і сталось.

– А що далі? – питають діти.

Буде, діти, те, чогосамі́захочете. Якбудетепрацювати, тобудетеймати. Самовононеприйде,-кажедядькоАндрій,-незабувайтетільки, хтовитазвідкивашібатьки.

1. Попрацюйте разом! Поміркуйте, про які часи йдеться в оповіданні. Хто його дійові особи?

2. Від чийого імені ведеться розповідь?

3. Що в оповіданні сказано про труднощі далекої подорожі до нових земель?

4. Як сприймали переїзд діти, мати, батько?

5. Знайдіть у порадах дядька Андрія слова, що виражають головну думку твору.

Понад сімдесят років тому відбувалася Друга світова війна. У ній загинули мільйони людей. Було зруйновано багато українських міст, сіл, заводів, шкіл, історичних пам’яток.

Про події цієї страшної війни, Вселюдське лихоліття й перемогу Добра та Людяності написано багато творів, складено чимало пісень, створено велику кількість кінофільмів.

Прочитай спогади письменниці Тамари КОЛОМІЄЦЬ про той час, коли Україна вже була звільнена від фашистів, але війна продовжувалась в інших країнах Європи.

ЯЛИНКА МОГО ДИТИНСТВА

Спогади

Мені дев’ять, а братику – другий. Ми чекаємо Нового 1945-го року і сподіваємося, що нарешті закінчиться війна. Я вдома: відкрилися рани на обморожених ногах, і до школи на свято я не дійду.

Війна відкотилася вже далече́нько. Ялинкових прикрас – невеличка коробочка від ліків. Треба щось вигадувати. На столі клаптики паперу, ножиці з округлими загнутими кінцями, нитки і жмут житньої соломи. Як мало… Найпростіше – нарізати намисто із соломинок. Трубочки розділити синіми зірочками з обкладинки зошита. Ще можна використати довгі смужки рудого паперу – незадруковані береги довоєнних газет. А тут – о радість! – мама (а вона лікар) приносить папір… із соломи! Писати на ньому незручно, а для вирізування саме те, що треба. Отак і здійснюється моя задумка – прикрасити ялинку звірятами. Нічо́го, що іграшки солом’яного кольору – в моїй уяві вони золоті, як з магазину.

Найперша – кицька. Он сидить, муркоче, слідкуючи за моїми ви́тівками. Ні, дві кицьки – а́ркушик складаю вдвоє, мордочка до мордочки, хвостики на́різно, трішки куціші й пишніші, щоб не обірвалися. Далі – білочка. Ні – дві білочки, вгощають одна одну горішками. А ось ведмедик – один, більшенький. Він схожий на мого плюшевого улюбленця, який загубився на дорогах війни. Ще – і обов’язково – зайчики. Вони зі сніжно-білого паперу, їх ціла вервечка – куці хвостики, вушка вгору, взялися за лапки і танцюють у колі. Для пташок вирізаю крильця та хвостики і прикріплюю до грудочок воску, які мені дала бабуся. Сніжинки, море білюсіньких сніжинок і ліхтариків. Ось де є розгулятися фантазії. А ще роблю з паперу мере́живні сіточки, в яких будуть висіти на ялиночці нехитрі ласощі. Ці саморобні прикраси видаються мені справжнім багатством. Лягаючи спати, я дивлюся на прикрашене деревце і починаю вигадувати історії, пригоди моїм звірятам. Вони погойдуються, мерехтять і розчиняються в темряві…

Але запах хвої і шелест паперового мережива не полишатиме мене все життя. І досі не згасає моя любов до мистецтва витина́нки. Усе життя мене супроводжує КАЗКА – не подарована, не куплена, а створена власними руками та уявою.

1. Про які часи згадує поетеса? Як їй вдалося прикрасити ялинку?

2. Що в її спогадах тебе здивувало, схвилювало?

3. Поміркуйте разом над змістом останнього речення спогадів поетеси.

4. Які казки, що вийшли з-під пера Тамари Опанасівни, ви можете назвати?

5. Розкажіть про улюблену ялинкову прикрасу вашої родини.

ЯК ДАВНО В УКРАЇНІ З’ЯВИВСЯ ЖОВТО-БЛАКИТНИЙ ПРАПОР?

Жовто-блакитне знамено – це національний символ нашої держави.

З давніх-даве́н стяг був святинею, без нього військо не рушало в похід, не вступало в бій. Захопити стяг ворога – означало отримати перемогу.

Учені вважають, що форми прапорів, зображення на них та їхній колір залишалися незмінними упродовж тривалого часу – поки зберігалася стара народна віра. Так, ще до прийняття християнства для Київської Русі були символічними синій та жовтий кольори… Пізніше ці кольори зустрічаються в гербах західних українських земель, на знаменах українських козаків, у козацькому та гайдамацькому одязі.

Прапори виготовляються, як правило, відповідно до кольорів герба тієї чи іншої країни. Ці самі кольори присутні в гербах губерній, міст. Так, зі 104 гербів українських міст у 18-19 століттях у 86 трапляється жовтий колір, у 51 – блакитний.

Вважається, що в гербах блакитна барва означає чесність, вірність, бездоганність, а також пов’язана з небом, повітрям. Золото уособлює могутність, силу, багатство, постійність, шляхетність, віру, справедливість, милосердя, окрім того, воно символізує сонце.

28 січня 1992 року Верховна Рада прийняла постанову про Державний прапор України. Ним став прямокутний стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг: верхня – синього кольору, а нижня – жовтого. Кольори прапора мають відбивати блакитне небо над золотими ланами пшениці – бо символами нашої країни є чисте небо і пшенична нива.

З дитячої енциклопедії “Світ моєї України”

1. Розкажи, що ти дізнався про історію нашого Державного прапора. Що символізують його кольори?

2. Коли Верховна Рада прийняла постанову про Державний прапор України?

3. Добери слова, близькі за значенням, до слова прапор.

Листівка до Дня незалежності України

19 лютого 1992 року Верховна Рада України затвердила як малий Державний герб України золотий тризуб на синьому полі.

Коли образ тризуба з’явився в наших предків, однозначної відповіді історики не мають, бо цей час дуже віддалений від нас. Є різні легенди і тлумачення щодо цього. Наприклад, що це образ дерева життя, оберіг, образ божественного птаха, символ єднання, мудрості, знання і любові.

Усе це підтверджує глибоке історичне коріння українського народу.

Будьте дослідниками! Дізнайтеся, чи має герб ваше селище, місто. Що на ньому зображено?

НАШ ПРАПОР

Небеса блакитні

Сяють з глибини,

А пшеничні й житні

Мерехтять лани.

Образ цей не блідне,

Хоч минуть жнива.

Це знаме́но рідне –

Злото й синява́.

Прапор наш, як літо,

В сонці майорить –

По долині жито,

По горі блакить.

Дмитро Павличко

1. З яким почуттям поет говорить про прапор?

2. Знайди у вірші порівняння. Що вони передають?

3. Які слова створюють урочистий настрій твору?

4. Вивчи вірш напам’ять.

ГІМН

Слова палкі,

Мелодія врочиста,

Державний гімн

Ми знаємо усі.

Для кожного села,

Містечка, міста –

Це клич один

З мільйонів голосів.

Це наша клятва,

Заповідь священна,

Хай чують

Друзі й вороги,

Що Україна вічна

Незнище́нна,

Від неї ясне світло

Навкруги.

Наталія Поклад

Знай і шануй державні символи України!

ПЕРЕВІР СВОЇ ДОСЯГНЕННЯ

Знаю…

– Який вірш про історію наших предків-слов’ян ти прочитав? Хто його автор?

– Ким був Нестор Літописець? Що він написав?

– Кого визволяв з неволі козак Голота?

– Коли в Україні з’явився жовто-блакитний прапор?

Розумію, можу пояснити…

– Як ти зрозумів заповідь князя Ярослава своїм синам?

– Чому Чернігів називають містом легенд?

– Чому місто Львів має таку назву?

– Який образ передають рядки: “Прапор наш, як літо, в сонці майорить – по долині жито, по горі блакить”?

Умію…

– Чиє серед прочитаних твори з науковою інформацією? Назви їх. Хто їх написав?

– Визначити послідовність і тривалість подій в оповіданні “Козак Голота” Марії Пригари.

– Якими новими словами поповнився твій словник?

– Про яку найважливішу сторінку з історії нашого народу можеш коротко розповісти?

– Розказати напам’ять вірш Дмитра Павличка “Наш прапор”. Висловлюю своє ставлення, почуття…

Доповни речення.

– Мене здивувало те, що….

– Я не знав раніше, що….

– Хочу дізнатися більше про….

– Викликає захоплення образ….






СТОРІНКАМИ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ
художні деталі у творі климко