Стилізація

Стилізація (фp. stylisation) – свідоме наслідування творчої манери певного письменника, зовнішніх формальних ознак його стилю, певного фольклорного чи літературного жанру, стилю чи напряму. Так, вірш “Думи мої” Ю. Федьковича – явне наслідування однойменного твору Т. Шевченка, “Ніч на Івана Купала в с. Харківці” А. Тесленка – “Вечорів на хуторі біля Диканьки” М. Гоголя, “Червона калино, чого в лузі гнешся” І. Франка – народної пісні і т. п. Вкраплення чужорідних стильових властивостей в авторський текст відбувається через

переборення внутрішньотекстової опозиції (“чужий голос” – “авторський голос”), витворюючи своєрідне “двоголосся” з перевагою того Чи іншого протилежного компонента. С спроможна охоплювати всі мовні рівні – лексичні, граматичні, синтаксичні, семантичні тощо. Скажімо, фонетична С. полягає у звуконаслідуванні певної звукової системи (“А там дерева люлі / і все отак зозулі / Ку / ку!” – П. Тичина) або фонетичних особливостей чужої мови та в штучному творенні за фонетичним принципом нових слів (І. Котляревський в “Енеїді”: “Енеус”, “Турнус”, “поховаре” та ін.). Досить поширена
біблійна та євангелійна С. (лексика, фразеологія, синтаксис тощо): “Подражаніє Ієзекіїлю. Глава 19”, “Осії. Глава XIV” Т. Шевченка, “Давидові псалми” Ліни Костенко та ін. Різновидом С. вважається літературна підробка, або пастіш (італ. pastissio – паштет), – такими, зокрема, трактуються деякі літописи XVII-XVIII ст. Однак їх не слід плутати із автентичними творами. Цікавою щодо С. давньоукраїнської книжної мови доби бароко є “Елегія Грабуздовська – на умолчаніє мелниці фамилної” М. Зерова:

На річці Чумгачку, без служби дворянин,

Бездійствуя, стоїш, отечественний млин.

Досить часто С. вживається у прозових та драматичних творах, набуваючи рис “прототипного стилю”, добре відомого в українській літературі від часів “Наталки Полтавки” І. Котляревського (мова возного Тетерваковського). Втрата чуття естетичної міри при С призводить подеколи до порушення внутрішньо-текстової опозиції, до нівеляції “авторського голосу”, зумовлюючи епігонство, яким, зокрема у XIX ст., виявилася “котляревщина”, невдовзі – пошевченківська версифікація, в 60-ті XX ст. – стихійне наслідування творчої манери В. Симоненка та І. Драча. С. – своєрідний індикатор живучості раніше сформованих стилів, здатна потвердити їх актуальність за сучасних літературних умов чи заперечити у формі висміювання (пародія).




Стилізація
платон воронько рукавичка