Сосюра Володимир Миколайович

ЛІТЕРАТУРА XX СТОЛІТТЯ

Сосюра Володимир Миколайович (1898-1965)

В. М. Сосюра народився на станції Дебальцеве (нині Донецької обл.) 6 січня 1898 р. Дитячі роки поета минали в с. Третя Рота (нині м. Верхнє), у старій хворостянці над берегом Дінця. Про цей край Сосюра пізніше образно розповів у автобіографічному романі “Третя Рота”. Одинадцяти років хлопець пішов працювати до бондарного цеху содового заводу, потім телефоністом, чорноробом, не цурався випадкових заробітків. Початкову освіту здобував під опікою батька, кресляра за фахом, який

працював і вчителем, і писарем, і адвокатом, і шахтарем.

У 1911 р. В. Сосюра вступає до міністерського двокласного училища в с. Третя Рота.

14 жовтня 1917 р. лисичанська газета “Голос рабочего” друкує його вірш “Плач волн”, потім – перший вірш українською мовою “Чи вже не пора”, а наприкінці жовтня – “Товаришу”, написаний у стилі революційного маршу.

У 1918 р. у складі робітничої дружини содового заводу В. Сосюра бере участь у повстанні проти кайзерівських військ, стає козаком петлюрівської армії, входить до особистої варти самого Петлюри. Згодом він втік із її лав і потрапив у полон до денікінців.

Його розстрілювали як петлюрівця, але рана виявилась несмертельною, і поет вижив. Судив В. Сосюру і червоний ревтрибунал, і тільки житейська мудрість голови трибуналу, що розгледів у хлопчині поета, врятувала йому життя.

У 1920 р. В. Сосюра опинився в Одесі, де його, хворого на тиф, прийняли до своїх лав бійці Червоної Армії. У 1920-1921 рр. В. Сосюра воює з білополяками та армією Н. Махна.

Рання поезія В. Сосюри вбирала художні здобутки різних стилів і течій того часу (символізму, імпресіонізму). Разом з тим увиразнювались риси його власного стилю: романтика боротьби й кохання, гостро відчутий смак життя, барв, звуку, злитість суб’єкта лірики з навколишньою дійсністю.

У 1921 р. побачила світ збірка Сосюри “Поезії”, що досі вважалася його першою книжкою (проте віднайдений документ коригує цю думку: рукою Сосюри у ньому записано, що у 1918 р. було надруковано й видано першу збірку його поезій “Пісні крові…”, але її поки не знайдено). Цього ж 1921 р. виходить поема “Червона зима”, яка зробила Сосюру знаменитим.

Естетика, з якої народилася “Червона зима” і яку несла лірика В. Сосюри 1920-х років (збірки “Червона зима”, “Осінні зорі”, 1924; “Сьогодні”, 1925; “Золоті шуліки”, 1927; “Коли зацвітуть акації”, 1928 та ін.), визнавала й підносила цінність кожної окремої долі, що зливається з народною, але не губиться, не розчиняється в ній безслідно.

З-під пера митця вийшла низка ліро-епічних поем: “Оксана” (1922), “Робітфаківка” (1923), “Воно”, “Шахтар”, “Сількор”, “Хлоня”. До цих творів, треба гадати, належала й поема “Махно” (близько 1924 p.), текст якої не зберігся. Одним із перших проявів інтересу молодого літератора до рідної давнини став віршований роман В. Сосюри “Тарас Трясило” (1926).

Від 1925 р. В. Сосюра повністю віддається літературній праці, полишивши агітпроп, а потім і Харківський університет. Протягом десятиліття (1922-1932) він був членом багатьох літорганізацій (Пролеткульту, “Плугу”, “Гарту”, ВАПЛІТЕ, ВУСППу та ін.), постійно брав участь у літературних дискусіях.

У 1927-1929 рр. написав низку поем.

За націоналістичні ухили у 1934 р. поета виключають з партії і зі Спілки письменників. У ці кризові роки В. Сосюра майже не пише, займається поетичними перекладами. 1936 р. Сосюру все-таки знову приймають до Спілки радянських письменників. У припливі нових сил і надій він повертається до роботи. Наступних років з’являються збірки “Нові поезії” (1937), “Люблю” (1939).

У 1940 р. В. Сосюра завершує своє найбільше ліро-епічне полотно – роман у віршах “Червоногвардієць”, який увібрав усе те, що становить автобіографічну основу його творчості 1920-1930-х років: спогади про дитинство, передреволюційна Донеччина, громадянська війна, боротьба й кохання в якомусь своєму магічному поєднанні. Останні передвоєнні книжки (“Журавлі прилетіли”, “Крізь вітри і роки”, 1940) сповнені мотивів любові до жінки (“Марії”), природи (“Я квітку не можу зірвати”), до Вітчизни.

Друга книга Сосюриної поезії – книга України.

Любіть Україну, як сонце любіть,

Як вітер, і трави, і води…

В годину щасливу і в радості мить,

Любіть у годину негоди.

(1944)

Патріотичний вірш “Любіть Україну!” у 1951 р. став причиною найгостріших звинувачень поета в націоналізмі. В. Сосюру знову перестають друкувати, він живе під прямою загрозою арешту, яка зникає тільки зі смертю Сталіна 1953 р.

Низку цікавих творів містять книжки В. Сосюри “Близька далина”

(1960) і “Поезія не спить” (1961), “Осінні мелодії” (1964) та “Весни дихання” (1964).

Поет помер від гіпертонії 8 січня 1965 р.

Поема “Мазепа” (розпочата 1929 p., завершена у 1959-1960) віднесена до “заборонених творів”, разом з грунтовним літературознавчим аналізом вона була опублікована в журналі “Київ” лише 1988 p., адже за сталінщини опублікувати її не було ніякої змоги, бо постать гетьмана офіційно спотворювалася, а його дії вважалися зрадницькими. Ю. Барабаш у дослідженні твору слушно вказував на стильову неоднорідність поеми.

Якщо в першій частині образ Мазепи окреслюється в романтичному плані, то в другій значна увага відведена філософському осмисленню історичних подій кінця XVII – початку XVIII ст. і ролі в них гетьмана, який рішуче виступив за відновлення козацької держави. Поет дотримується концепції патріотичної діяльності Мазепи й спростовує великодержавницькі – і царські, і комуністичні – версії “зрадництва” гетьмана.

Одне слово, поема “Мазепа” пройнята високим патріотичним пафосом. Цей твір Сосюри “не тільки відкидав вульгарні стереотипи характеристики видатного сина України, а й заповнював істотну прогалину в нашій художній літературі про трагічну добу втрати решток козацької державності.

ЗВЕРНИ УВАГУ

Неупереджена критика вбачає у В. СосюрІ провідного майстра ліричного жанру, але “провладні” критики все суворіше засуджують творчість поета, ввергаючи його в стан глибокої творчої кризи. Настрої відчаю позначилися й на збірці “Серце” (1931) і, зокрема, на однойменному вірші.

ЗВЕРНИ УВАГУ

Безліч творів поета присвячено патріотичній темі: протягом цілого життя він повсякчас сповідається в любові та клянеться у вірності рідній землі. Причому образ Вітчизни поступово розростається – від маленької Третьої Роти через степове роздолля Донеччини – до всього українського світу з неодмінними “ясними зорями” й “тихими водами”. Саме за незгасну любов до України неповторному Володьці судилося зазнати найбільше прикрощів, але жодні приписи чи й навіть вироки не змусили його відректися найдорожчого.

ЗВЕРНИ УВАГУ

У поемі акцентується, що Мазепа ніколи не був зрадником рідного народу, а дбав про нього, намагався звільнити від московського колоніального пригнічення. Звичайно, поразка гетьмана наклала драматично-трагічний відбиток на його образ у художньому трактуванні Сосюри.

У цьому зв’язку Ю. Барабаш відзначає, що Сосюра намагався збагнути насамперед не стільки, “може, Мазепу, як самого себе, розв’язати у своїй свідомості й у серці не лише застарілі історичні, а не менш болючі сьогоденні вузли. То була й щира сповідь, і відповідь недоброзичливцям, яка визрівала протягом десятиліть, і свого роду емоційна розрядка, і, якщо хочете, певна моральна компенсація, – утому числі й за вимушене каяття”.

ЗАПАМ’ЯТАЙ

Основні твори: збірки “Любов і ненависть”, “Таємниця твого обличчя”, твори “Коли умер кривавий Торквемада”, “Погляд у криницю”, “Голгофа”, “Два кольори”, “Ти зрікся мови рідної…”, “Якби я втратив очі, Україно…”, “О рідне слово, що без тебе я?!.”, “Лист до одного знайомого в справах філологічних…”, “Золоторогий Олень”, “Дядько Дощ”, “Де найкраще місце на землі”, “Пригоди кота Мартина”, цикл “Покаянні псалми”.

Дві любові поета – до жінки й Вітчизни – були двоєдиним джерелом його поетичного натхнення . Інтимну лірику Сосюри зчаста іменують “Книгою Марії”. На перший погляд, це не зовсім справедливо, адже поетична галерея романтизованих жіночих постатей у творчості поета широка: і ївга, і Галя, і загадкова Констанція… Та з усіх цих милих серцю імен найбільше чомусь відгукувалось у душі митця старозаповітне ім’я – Марія. “…Губи шепочуть в блаженнім пориві для мене єдинеє ім’я: “Маріє!..” (1931); або ж: “Твоє ім’я “Марія” найкраще всіх імен” (1948).

Зеленіють жита, і любов одцвіта,

І волошки у полі синіють.

Од дихання мого тихий мак обліта,

Ніби ім’я печальне – Марія.

(1925)

“Так ніхто не кохав”. Вірш Сосюри “Так ніхто не кохав”- це гімн людським почуттям:

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ Лиш приходить подібне кохання.

В день такий розцвітає весна на землі І земля убирається зрання…

Поет розкриває перед читачем гаму почуттів, що розквітли в серці закоханого юнака. І серця читача торкається весна на пробудженій землі; усе оживає в той час, коли народжується кохання. За образом весни стоїть образ коханої зі щасливими очима, які бентежать і глибоко западають у душу героя.

Магічна сила імені тільки уособлювала магічну силу жінки в житті й творчості поета. Жіночність для нього – квінтесенція чистої краси. Лірична героїня любовної лірики Сосюри, при всій її варіантності, багатоіпостасності, – завше зберігає певний “набір” домінантних рис, – зовнішніх і внутрішніх. Це неодмінно – золотокоса красуня з блакитними очима, готова до світлої самоофіри в ім’я коханого, берегиня “тихої”, жертовної любові. Обставини кохання змінюються з вірша до вірша, але завжди перед нами – велична історія унікальної любові, здатної перевернути світ.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)



Сосюра Володимир Миколайович


кожній людині властиво помилятися але нікому
Сосюра Володимир Миколайович