СОНЕТИ – ВІЛЬЯМ ШЕКСПІР

ВІЛЬЯМ ШЕКСПІР

(1564-1616)

СОНЕТИ

55

Державців монументи мармурові

Переживе могутній мій рядок,

І сяятимеш ти в моєму слові,

Як те каміння вкриє часу змрок.

Війна громаддя статуй перекине,

Зітруться в прах каменярів труди,

Та образ твій ніколи не загине

У полум’ї повстань і ворожди.

Наперекір всезабуттю і смерті,

Хвалу твою нестиме дня світлінь,

Аж доки світ, мов лахмани подерті,

Не зноситься на спинах поколінь.

Ти житимеш – аж прийде мить остання –

В очах, що знають таїну кохання.

66

Стомившися,

вже смерті я благаю,

Бо скрізь нікчемність в розкоші сама,

І в злиднях честь доходить до одчаю,

І чистій вірності шляхів нема,

І силу неміч забива в кайдани,

І честь дівоча втоптана у бруд,

І почесті не тим, хто гідний шани,

І досконалості – ганебний суд,

І злу – добро поставлене в служниці,

І владою уярмлені митці,

І істину вважають за дурниці,

І гине хист в недоума в руці.

Стомившись тим, спокою прагну я,

Та вмерти не дає любов твоя.

121

Ліпш бути злим, ніж виглядать на злого,

Впокорившись обмовам навісним.

О суд очей чужих! Як нам із ним

Погодитись

нелегко, їй-же Богу!

Чи б міг фальшивий зір цінити в скарб

Мій серця жар? Здолав його б донести

Шпигунський набрід, що кладе на карб

Мені все те, за що я годен честі?

Я – отакий, як бач. Ганьбить мене –

Це міряти на свій аршин пігмеям.

Та я ж високий як на них. Бігме їм

Це не з руки. А хто мене зігне?

На грішника – то всі, і навіть діти,

В смолі пекельній мусили б сидіти.

125і

Хай я носив – і каятись не буду –

Для форми понад паном балдахін,

Хай мурував я вічності споруду,

Яка хиріє швидше від руїн, –

Чи я не бачив, як любимці влади,

З хвальби і ласки падали в сміття,

Щасливчики нікчемні, що заради

Солодких страв губили смак життя?

Ні, припадати дай до твого серця,

Мою офіру вбогу ти прийми,

Це дар, який навзаєм від дається,

Це поділ щирості поміж людьми.

В душі, яку неправдою не вбити,

Донощикові нічого робити!

Переклади Д. Павличка

130

Її очей до сонця не рівняли,

Корал ніжнійший за її уста,

Не білосніжні пліч овали,

Мов з дроту чорного коса густа.

Троянд багато зустрічав я всюди,

Та на її обличчі не стрічав,

В. Шекспір із королевою Єлизаветою І. Гравюра XVIII ст.

1 Сонет 125 був написаний під час роботи над трагедією “Гамлет”.

І дише так вона, як дишуть люди, –

А не конвалії між диких трав.

І голосу її рівнять не треба

До музики, милішої мені,

Не знаю про ходу богинь із неба,

А кроки милої – цілком земні.

І все ж вона – найкраща поміж тими,

Що славлені похвалами пустими.

Джон Мілътон

Літературне відлуння

ПАМ’ЯТІ ШЕКСПІРА. 1630 РІК

Пощо тобі, Шекспіре, те каміння,

Яке так тяжко цілі покоління

Збирають і громадять вище гір

На піраміду, що сягає зір?

О любий сину Вічності і Слави!

Тривкіший за корони і держави

Ти пам’ятник воздвиг в людських серцях.

Достойно він святий вкриває прах.

Бо сторінки твоїх безцінних книг

Зрушають нас. Схиляючись до них

Таємний зміст ми чуємо у слові,

Завмерлі, мов фігури мармурові.

Пишнішої гробниці на землі

Не матимуть ніколи королі.

1. Що таке сонет? 2. Якою постає Лaypa в сонетах Петрарки?

3. Який твір Горація суголосний 55 сонету? Чим? 4. Порівняйте портрети Лаури і смаглявої леді в 130 сонеті. Чи стосуються слова”славлені похвалами пустими” героїні Петрарки? 5. Який образ вам ближчий: смаглявої леді чи донни Лаури? Чому? 6. Порівняйте форму сонета в Петрарки й Шекспіра. Чи впливає на зміст сонета його форма?

Пам’ятник В. Шекспіру


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 оценок, среднее: 5,00 из 5)


СОНЕТИ – ВІЛЬЯМ ШЕКСПІР


контрольна робота портрет доріана грея відповіді
СОНЕТИ – ВІЛЬЯМ ШЕКСПІР