Соціальний протест у романі Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання”

Роман Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання” був надрукований в 1866 році. Це роман про сучасну Росію, що пережила епоху найглибших соціальних зрушень і моральних потрясінь, роман про сучасного героя, що вмістив у груди свої всі страждання, боль, рани часу. Уже на самому початку цього добутку ми дізнаємося, що його головний герой – бідний студент Раскольников “спокусився” на якусь справу, що є “новий крок, нове власне слово”, що місяць назад у нього зародилася “мрія”, до здійснення якої він тепер близький. “Дивна думка

була у його голові, як з яйця курча”. І раптом почута у трактирі розмова студента з офіцером про “дурну, безглузду, незначну” стару процентщицю.

Вбий бабу, візьми її гроші. Візьми не собі – для тих, що гинуть, вмираючих від голоду і пороку, і буде відновлена справедливість. Саме ця думка і була у свідомості Раскольникова. Підтвердженням цьому служить його стаття “Про злочин”.

Раскольников приходить до думки про те, що в ім’я ідеї, в ім’я справедливості пролиття крові може бути виправданим, навіть необхідним.

Відвідування старої процентщиці тільки ще більше переконує його в цьому. Холодно

і неупереджено переказує Раскольников свою статтю Порфирію Петровичу. Але той розуміє: “У безсонні ночі і у нестямі вона замишлялася, з підняттям і стуком серця, з ентузіазмом подавленим”. Думка Раскольникова народжується як відповідь на дійсність. Вона розвивається під впливом обстановки, що оточувала головного героя роману і подібних йому людей.

У романі приділено досить багато уваги опису цієї обстановки. Родіон Раскольников живе в “малюсінькій кімнатці”, що мала “самий жалюгідний вигляд зі своїми жовтенькими, курними й усюди відсталими шпалерами”. Ця кімната, довжиною в шість кроків, до того ж “до того низька, що мало-мало високій людині ставало в ній моторошно”. Раскольников живе в комірці, “яка походила більше на шафу, чим на квартиру”.

Тому не дивно, що лежачи там годинами, він виношував у собі думку про вбивство. “А чи знаєш, що низькі стелі і тісні кімнати душу і розум тіснять!” – говорить він Соні. Не випадково і Мармеладов у розпачі говорить, що крім розпивочної йому нікуди піти. Адже він живе у повній убогості.

Кімната десяти кроків довжиною, у якій розкидана дитяча білизна, де стоять два стільці, обдертий диван, неприкрашений кухонний стіл і ліжко, відгороджене рваним простирадлом, – от житло сім’ї Мармеладових. Похмурий і сам Петербург. “…Духота, штовханина, усюди вапно, ліси, цегла, пил і… особливий літній сморід, настільки знайомий кожному петербуржцю” – так описує Достоєвський атмосферу, що панувала у місті.

Раскольников не може упокоритися з таким життям. Негідник той, хто до всього звикає, все приймає, з усім упокорюється. А не негідник – бунтар, що руйнує, що змітає все на своєму шляху.

Це теж елемент теорії Раскольникова. Для незвичайної, “неслухняної” людини не існує перешкод. Тому він вважає потрібним будь-що зважитися хоч на що-небудь, або… смерть. Але Раскольников хоче “діяти, жити і любити!”. І все ж таки не власна бідність, не нестаток і страждання сестри і матері найбільше терзають Раскольникова. Його протест дійсно можна назвати соціальним, тому що в його основі – співпереживання горю сестри і матері, нещастю збезчещеної дівчинки, стражданням Сонечки і всієї її сім’ї.

Це протест проти безглуздості їхнього життя, убогості, пороку, а також проти слабості і недосконалості людини. Саме тому прийняти цей світ однаково для Раскольникова відмові від життя. І єдиний вихід головний герой роману бачить у тім, щоб стати вище цього світу, його моралі, звичаїв, переступити загальновизнані моральні норми.

Ідея Раскольникова полягає в тому, щоб “зламати що треба, раз назавжди”. Тому він і запитує себе: “Чи тварина я тремтяча або право маю?..”. Здавалася б, досить логічна і добре вибудувана теорія. Але на практиці вона терпить крах, приносячись страждання і зрештою каяття головному герою роману. Тим самим Достоєвський говорить, що не може зло, нехай навіть стосовно марної баби, бути покладене в основу благодіяння.

Покарання за вчинене стає не менш страшним, чим сам злочин – що може бути страшніше страждань і мучень Родіона Раскольникова, який усвідомив свою провину? Проблеми, поставлені Ф. М. Достоєвським у “Злочині і покаранні”, гострі та актуальні у будь-який час. Соціальний протест у романі – це протест і Раскольникова, і самого письменника, що звинуватив суспільство, у якому стала можливо поява теорії надлюдини. І саме те, що Достоєвський викриває цю теорію, говорить нам, що суть протесту письменника інша . Основною ідеєю роману, як мені здається, є те, що суспільство, побудоване на миттєвій вигоді, на розподілі людей на “потрібних” і “непотрібних”, суспільство, у якому люди звикають до страшнішого із гріхів – вбивства, не може бути моральним і ніколи люди не будуть почувати себе щасливими у такому суспільстві.




Соціальний протест у романі Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання”
науково-популярний стиль тексту